Чемпіонка Європи-2018 з карате Анжеліка ТЕРЛЮГА, яка стала однією з героїнь минулого спортивного уїк-енду в Україні, здобувши яскраву перемогу в Парижі, дала розгорнуте інтерв’ю прес-службі відділення НОК України в Одеській області. Це перше таке масштабне інтерв’ю в ії кар’єрі. Про перші кроки в спорті, перші поразки та перемоги, про любов та життя.

ПЕРШІ КРОКИ

- Були в моєму житті і танці, але недовго щастя тривало (сміється), - зізналася на початку перший номер світового рейтингу. - Адже я відразу зрозуміла, що це не моє. Прийшла на перше заняття, а там майже всі дівчатка, і всі так по колу кружаться. «Ні, мені це все не по-до-ба-єть-ся!», - для себе я все вирішила в один момент. А потім якимось чином потрапила на карате, а та-а-м (із захватом)… Всі в білих кімоно: купа хлопців, гарний тренер – молодий та сильний. Дуже яскрава картина для мене як для дитини. І тут я теж відразу все вирішила: «Я хочу займатися карате». Так і вийшло. І я дійсно ходила на тренування із великим задоволенням. Не було такого, щоб батьки примушували. Я сама обрала. І карате мені було по душі.

Terliuga int 06

Terliuga int 05

- Якісь передумови для того, що ви підете на карате, були?

- Так, були. Діти друзів моїх батьків займалися єдиноборствами, у них були купа медалей, і я постійно з ними боролася – програвала частіше, але тяга до бойових видів спорту явно була. Це бачили і мої батьки, тож вирішили віддати мене на карате зі словами: «можливо, тут ти себе знайдеш».

Взагалі, в дитинстві була бойовою дівчинкою - була фанатом Зени – відомої «королеви воїнів». Згадую, приходила до бабусі на роботу – вона працювала та й зараз там працює – в десятій поліклініці – там у дворику орудувала мечем, який зробив мені дідусь. Взагалі, постійно грала в Зену. Всі чеські меблі, яка досталася непосильною працею, були в наклейках із зображенням моєї любимої героїні. Я просто фанатувала на неї, не пропускала жодної серії цього серіалу. Мені та-ак подобалося – ви просто не уявляєте. Потім у мене наступила ера «Зачарованих» (сміється). Теж кімната була повністю обклеєна постерами, плакатами. Такі ось були дитячі захоплення.

- Це все було до карате?

- І під час також. Карате я займаюся із семи років.

- Цілі якісь були в карате? Чи просто займалися в задоволення і цього було достатньо?

- Коли була маленькою, я це робила, тому що мені це подобалося. Не було мрій про те, що в майбутньому я буду професіональною спортсменкою. Навіть до університету я поступала як звичайна людина, а не як спортсмен. Поступала на спеціальність «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» з такою ціллю, що саме з цим буде пов’язане моє доросле життя. До цього все і йшло. Адже був період, коли я не займалася карате.

Terliuga int 08

Terliuga int 04

Terliuga int 09

ПЕРШІ УСПІХИ

- Про це ми поговоримо окремо, а поки – про перші успіхи…

- Однією з найяскравіших сторінок став турнір, який проходив в Німеччині – «Крокояма кап». Це був дуже сильний турнір, тож перемога в ньому була дуже важливою для мене. До того ж, чимало моїх одноклубників в «призи» не потрапили, і для мене було показником, що я їх зуміла випередити. А у фіналі взяла верх над досить титулованою спортсменкою. Цей турнір показав результат роботи з Денисом Морозовим, з яким я тоді тільки розпочала працювати. Тому що тренування у нього набагато відрізнялися від того, що у мене було раніше. У Дениса Валерійовича я вже розпочала займатися як професіонал, адже підготовка була різнобічною: займалася і функціональною, і фізичної підготовкою, а тренування в залі карате були дуже інтенсивними. Це був зовсім інший рівень. І це дуже чітко відчула.

Terliuga int 10

Також знаковою для мене стала перемога на турнірі в Швейцарії «Базель Кап», коли мені було 18 років. Я виграла в категорії «Мастерс», де брали участь представники всіх вагових категорії. Провела тоді 15 боїв, програвши всього лише двічі.

- А якщо пригадати дитячі турніри?

- Пам’ятаю свій перший турнір. Він проходив в Ізмаїлі. Мені тоді було вісім. Батьки мене тоді напакували, немов я на рік їду, хоча їхала всього на два дні (сміється). Вперше поїхала одна так далеко, природно, що були хвилювання. Не пам’ятаю, з ким я там билася, але чітко запам’ятала, що привезла додому дві золоті нагороди – і в куміте, і в ката.

- В ката? (здивовано)

- Так. Хоча знала всього два ката – «Хейан сьодан», «Хейан нідан». Батьки були у захваті, я – теж, адже не очікувала від себе такого виступу. Тим більше, що я дуже нервувала від того, що їду так далеко без батьків. Для мене це був неймовірний стрес.

Звісно, тоді все було не так, як зараз. Траплялося два дні в автобусі їхати, жити в холодних готелях, харчуватися не так, як хотілось би. Бувало, приїжджала в якійсь готель і були такі умови, що я кричала крізь сльози: «Заберіть мені звідсіля! Не хочу тут бути!». Тренувалися на дерев’яному полу, постійно скалки заганяла, про мозолі, взагалі, мовчу. Весело було – що й говорити. Сучасні діти такого не знають.

ПЕРЕЛОМНА ПЕРЕМОГА

- Перші перемоги, перші поразки. І на якомусь етапі напевно виникає питання: «А навіщо я це роблю?»

- Так, були такі моменти. В підлітковому віці, коли у всіх були вечірки, мені треба було ходити на тренування. Доходило до скандалів: «Хочу гуляти, не хочу тренуватися». Але батьки наполягали на тому, щоб я ходила на карате. І я дуже їм вдячна за це. Через скандали, сльози, конфлікти, але я ходила на тренування.

Був подібний психологічний збій і в дорослому віці. Був період, коли я ніяк не могла виграти чемпіонат України. На міжнародні турніри не їздила, мотивації не було. В якійсь момент прийшла думка: «Напевно це все. Це - кінець». Кинула карате, стала жити звичайним життям, працювала. Але через якійсь час зрозуміла, що мені чогось не вистачає.

Завдяки життєвій ситуації я повернулася в карате, і у мене стала виходити набагато краще, ніж раніше.

- Можна трохи детальніше?

- Тренери збірної України запропонували мені виступити на міжнародному турнірі, потім – в іншому – на турнірі Прем’єр-ліги в Німеччині. Тоді я знов тренувалася у Дениса Морозова. Поїхала та виграла. І з цього і почалося моє сходження.

Terliuga int 11

- Та перемога була несподіваною для вас?

- Дуже несподіваною. Не так часто українські каратисти виграють турніри такого рівня. До цього найкращим результатом для мене було третє місце на турнірі в Зальцбурзі в 2011 року – за чотири року до того. Тоді в Німеччині, в момент перемоги, я відчувала себе абсолютно щасливою людиною. Я просто отетеріла від того, що відбулося.

Я відродилася як спортсменка. Ця перемога надала мені неймовірної впевненості. Виграла чемпіонат України, закріпилася у складі збірної, стала їздити на міжнародні змагання. Ми з тренером стали готуватися до мого першого чемпіонату Європи. Де, я до речі, потрапила у фінал.

- Ви сказали, що у вас стало виходити набагато краще, ніж раніше. Завдяки чому відбувся такий прорив?

- Я думаю, завдяки психології. На «German open» я не їхала за результатом, я прагнула отримати задоволення від змагань. Я скучила за цим відчуттям, за адреналіном, за татамі, за своїми друзями, за самою атмосферою змагань. Саме тому я билася з холодною головою і робила все правильно. Завдяки цьому я виграла всі бої. Не було жодної суперниці, яка змогла б мене переломити. Не було навіть моменту, що я програвала, всі бої провела рівно.

- У вас був важкий шлях до цієї перемоги. Які переживання були у вас в цю мить?

- Навіть не знаю, як це описати. Мене, немов танком переїхали. Я була не в собі від емоцій, які мене накрили і ту мить. Готова була ділитися цим щастям зі всім світом.

А цей красень-кубок!!?

«Ось це так! Невже це з мною відбувається??!», - стукотіло в голові.

І ця ейфорія мені не відпускала дуже-дуже довго.

german 04

ЛЮДИНА З НИЗВІДКИ

- Доходило до смішного. Зазвичай перед фіналом оголошують регалії спортсменів-фіналістом. Моя суперниця на цьому переможному «German open» була чемпіонкою Азії. Мене питають, а я не знаю, що відповісти. «Чемпіонка України? - Ні. – Призерка Євро? – Ні». Людина з нізвідки (сміється). Я тоді була 73-ю в світовому рейтингу, чи взагалі в сотню не входила – вже не пам’ятаю.

Питаю у тренера збірної: «Можна я скажу, що я хоч чемпіонка України?». – «Так!». Викрутилися.

І в фіналі я здобула перемогу. А десь півроку по тому я піднялася в світову десятку.

Terliuga int 03

ВАЖКІ ПОРАЗКИ

- Втім, не так все було гладко на шляху до першої сходинки рейтингу. Так були дві важки поразки, які теж треба було пережити. Перша з них в на турнірі Прем’єр-Ліги в Парижі…

- Так, тоді я програла, але той матч зробив мене дуже знаменитою. Мене до цього мало, хто знав, в «Інстаграмі» було небагато підписників. Тоді суперниці були нараховані бали за удар, якого не було. Ще і «хантей» в ії бік. Мій тренер зробив нарізку цього спірного моменту, і то відео зробило мене дуже популярною: кількість переглядів за добу досягло десь 20000, стало збільшуватися кількість підписників в «Інстаграмі», люди стали цікавитися моїми виступами.

- Це важливий момент для вас?

- Так, адже тоді я відчуваю, що я затребувана, я успішна. Мені не в кайф бути чемпіонкою, яку ніхто не знає. Я хочу, щоб мої бої були видовищними, щоб люди були в захваті від них. Діти, спортсмени підліткового віку бачать в мене кумира. Це мене заряджає. Значить, я не просто дерусь, я роблю це красиво. І людям подобається, як я це роблю. Це дає мені якісь додатковий стимул.

- І також ви були близькі до перемоги на своєму першому чемпіонаті Європи, вели у фінальному бою із Сарою Кардін 3:0, але програли через дискваліфікацію. Як ви пережили цей момент?

- Так, було дуже важко, але я пережила цей момент. Чому я програла той виграний матч? Напевно через те, що була невпевнена у своїх силах. Такий підсумок бою, скоріш за все, був карою небесною за: «Ти невпевнена?! Ось отримуй!». Тоді я припустилася безглуздої помилки. Хочеться забути цей епізод, але ніяк не виходить, тим більше, що люди мені часто нагадують – про той «дзюгай», про те «хансоку» – спеціально, чи неспеціально. Та помилка мене переслідує.

Втім, та ситуацію мене багато чому навчила. Битися треба до останнього. Після того фіналу психологічно стала по-іншому відноситися до того, що відбувається зі мною. І тоді поставила ціль: мені потрібна тільки золота медаль. Я повинна повернути ії. Я реально виграла той бій, але титул не у мене, а у спортсменки, яка за весь бій не заробила жодного балу. І все це через те, що я так глупо вчинила.

Я перенервувала так, що татамі стало для мене розміром один квадратний метр, ці дві-три секунди розтягнулися для мене на годину. Не знаю, як я примудрилася програти той бій за такий короткий проміжок час. Вона виштовхувала за татамі, і в підсумку я опинилася за його межами. Я легенько п’яточкою заступила. І судді це побачили. Це було четверте зауваження. І все… Програла…

Завершення інтерв’ю читайте найближчим часом на нашому сайті

Прес-служба відділення НОК України в Одеській області

Підписуйтесь на наш канал в

Cтрілецький клуб



Олімп стрілецький клуб

Погода

Партнери:

noc ukraineoblsportodsport logo7chanelreportertennislogo odesaonlineфедерация регби одесской областиТелеканал Odesa Live