«Париж-2024. Зворотній відлік». Фехтування. Аліна КОМАЩУК: «До Олімпійських ігор маємо бути готовими максимально»

Срібна призерка Олімпійських ігор 2016 з фехтування Аліна КОМАЩУК дала розгорнуте інтерв’ю пресслужбі відділення НОК України в Одеській області.

А привідом стало, звісно ж, завоювання такої довгоочікуваної і бажаної олімпійської ліцензії в командному турнірі, де, нагадаємо, Україна має дві медалі Олімпіад: золото 2008-го і срібло 2016-го. Початково запропонував Аліні поспілкуватися за допомогою відеозв’язку вже після Афін, коли ця ліцензія була заброньована, але вирішили перенести бесіду вже на офіційне завершення відбору. Яким же було здивування, коли з’явилася можливість поспілкуватися з цією приємною дівчиною безпосередньо в Одесі. І не просто записати інтерв’ю, а пройтися Дерібасівською, що, взагалі, нечасто вдається. І ось чудовим сонячним днем ми це зробили: по головній вулиці, нехай і без оркестру, а під шум генераторів, вийшло чудове інтерв’ю. Дерібасівська, як виявилося, сприяє відкритій бесіді, за що Аліні, звісно, дуже вдячній…

ГАРНИЙ ПРИВІД

3 березня на етапі Кубку світу в Афінах одеські спортсменки Олена КРАВАЦЬКА (тренер – Олександр ВАСЮТІН, Віталій ВАСЮТІН) і Аліна КОМАЩУК (тренери – Олександр ВАСЮТІН, Артем Скороход) з Ольгою Харлан і Юлією Бакастовою, завоювавши у складі збірної України срібну медаль на етапі Кубку світу, гарантували собі участь в Олімпійських іграх в Парижі. Достроково, за один турнір до закінчення відбору. У підсумку збірна України фінішували на 4-му місці в олімпійському рейтингу, завершивши відбір бронзою етапу Кубку світу в бельгійському Сент-Нікласі.

АХ, ОДЕСА…

- Аліно, дуже радий вас бачити в Одесі. «Якими судьбами» в Одесі?

- Все дуже просто. Приїхала із Італії разом з Лєною Кравацькою (в Італії, а саме в Болоньї, збірна України постійно знаходиться на тренувальному зборі до міжнародних стартів. – пресслужба). Їхали разом на ії машині, тож змінювали одна одну за рулем. Так і доїхали до Одеси (посміхається). Плюс хотіла зустрітися зі своїм молодим чоловіком та погуляти по Одесі. Після такого напруженого графіку відбору Одеса відмінно сприяє відпочинку… Зараз час набратися сил, емоційно відпочити

- Під час сезону вдається відпочити?

- Якщо змагання не йдуть одне за одним, то вдається. А коли чотири турніри за два місяці, то не особо. Наприклад, перед етапом Кубку світу в Перу був збір в США, тож тут вже виникали деякі складнощі з адаптацією. Враховуючи, що всі турніри були надважливими для нас, а це непросто і емоційно, і фізично, наприкінці олімпійського відбору було досить складно. На останньому етапі в Бельгії це дуже відчувалося. Так, ліцензія була в кишені, але треба було підтверджувати свій статус. Ми витримали! Завоювали медаль. Після цього можна трохи відпочити.

БЕЛЬГІЯ. ФРАНЦУЗЬКИЙ БАР’ЄР

- В Бельгії емоцій вистачало?

- Так. Розуміючи, що ліцензія вже завойована, важливо було зберегти налаштованість – думати і про результат, і про фехтування. Нам важливо кожного разу доводити, що ми готові боротися за медалі.

- В особистому турнірі ви поступилися другому номеру світового рейтингу Місакі Емурі майбутній срібній призерці етапу Кубку світу, якій програли 10:15. Чи були шанси зачепитися в цьому матчі?

- В Бельгії японка фехтувала набагато краще, ніж на попередніх турнірах. Міура, до речі, переможниця двох останніх чемпіонатів світу, але на етапі Кубку світу в Перу я програла їй одним ударом. Тож цього разу вона добре налаштовувалася на мене. Крім того, азійські спортсменки традиційно дуже добре підготовлені фізично. В цьому матчі, якщо тактично я десь вигравала, то технічно – пропускала удари. І в підсумку відпустила суперницю.

Взагалі, під час олімпійського відбору великою мірою я налаштовувалася на командний турнір, адже для нас це був єдиний шанс потрапити на Олімпійські ігри-2024. Тепер, коли ми вже завоювали ліцензію, налаштовуватимусь і на особисті змагання.

- Командний турнір. Знову поступилися збірній Франції, якщо не помиляюсь, вчетверте поспіль. Француженки непереможні для нас?

- Зараз вони дійсно дуже сильні, про що свідчать результати останніх Кубків світу (французькі шаблістки виграли три останні етапи Кубку світу і переконливо виграли олімпійський відбір. – пресслужба). Ми можемо з ними фехтувати. Одну з найважливіших перемог ми здобули над ними в Батумі, у травні минулого року, що дало нам можливість боротися за ліцензію. Ми тоді виграли турнір, зробивши серйозну заявку на олімпійську ліцензію.

А ось останні зустрічі з ними, дійсно, не складаються… Тож нам треба попрацювати в цьому напрямку, перед усім, тактично. Маємо проаналізувати наші бої: чому програємо, що не виходить. Очевидно, що вони мали заготовки. Вони знали, що проти нас робити, а ми напевно не настільки ще готові. Поки що. Але ми, повторюся, попрацюємо в цьому напрямку. Тренери сказали, що аналізуватимуть наші поєдинки. Маємо робити висновки, адже, якщо залишимося в рейтингу на четвертому місці, тож, можемо зустрітися з ними у півфіналі.

- В останньому матчі один з Францією з проблисків був саме під час вашого третього поєдинку, який ви виграли з рахунком 12:5 у Манон Апіті-Брюне. Як так вийшло?

- По-перше, я фехтувала в цьому поєдинку по-іншому, ніж у попередніх двох. Була певна задумка. Виходячи на бій, запитала у тренера Євгена Стаценка, що робити, бо не розумію, за що зачепитися. Він сказав: «Аліно, йди тільки вперед!» Я дійсно йшла вперед і, таким чином, відчула, як я можу ії обіграти. Але в кінці тричі пішла назад і отримали три удари. Якби я дотримувалася настанови до кінця, можливо, все б закінчилося по-іншому.

- Але така тактика може не спрацювати в наступному матчі з цією ж суперницею…

- Фехтування такий вид спорту, що ти постійно маєш бути готовий, щоб змінити тактику. Наприклад, виходиш з однією тактикою, суперниця щось змінює, починає вигравати, і в тебе має бути швидка реакція, щоб зупинити ії. Тому напевно треба виходити з тою тактикою, що працювала, а якщо зміниться суперниця, змінюватися і самій і, таким чином, досягати успіху. Взагалі мають бути плани А, В і С в залежності від ситуації на доріжці.

- За третє місце боролися з кореянками, з якими не зустрічалися, якщо не помиляюсь, з чемпіонату світу, де програли як раз в поєдинку за бронзу …

- Кореянки предстали зараз молодою командою. Не можу сказати, що ми спеціально готувалися до цього суперника, просто робили, що вміємо, те, що тренували. І це виходило. У когось - краще, у когось - гірше. Що стосується нашого останнього поєдинку на чемпіонаті світу, то ми були не готові тоді фізично, та й морально були виснажені. Тоді ми не були готові до боротьби, і це зумовило підсумок матчу. Якщо з більш слабшими командами, вистачає класу, то в таких матчах має бути максимальна налаштованість на боротьбу. Боротьбу до останнього.

В будь-якому разі, Корея – серйозний суперник. На Олімпійських іграх, взагалі, всі будуть сильні. З ким ми зустрінемось в першому раунді, залежатиме від того, на якому місці ми будемо в рейтингу перед Олімпіадою. До старту Ігор у нас залишається два командних турніри в травні-червні: Кубок світу в Пловдиві і чемпіонат Європи в Базелі. Треба показувати якомога кращий результат, що мати максимально високий рейтинг перед Парижем-2024.

ОЛІМПІЙСЬКА ЛІЦЕНЗІЯ

- Повернемося на початок березня, в Афіни, де збірна України гарантувала собі олімпійську ліцензію. Які були ваші емоції, коли вам повідомили цю інформацію?

- Спочатку я не повірила до кінця, хоча і стало трохи легше психологічно. Але все ж таки вирішила після приїзду додому, а точніше, в Болонью, де ми знаходимося упродовж останніх двох років, перерахувати. Перерахувала, і дійсно: ми гарантували собі ліцензію (посміхається). Але повністю насолодитися моментом ми не могли, тому що залишався ще один турнір, де мали підтверджувати свій статус. Тож треба було акумулювати енергію на змагання в Бельгії, хоча було дуже непросто. Тож повною мірою відчула радість лише після останнього етапу Кубку світу.

Але, взагалі, ліцензія - лише проміжна ціль, головна ціль – медаль Олімпійських ігор, бажано золота, тож попереду чималий обсяг роботи, і ми все це прекрасно розуміємо.

- Українські шаблістки мали потрапляти на Олімпіаду-2024, чи не так?

- Що значить мали потрапляти? В це, взагалі,мало хто вірив, адже ми були на 17-му місці в світовому рейтингу перед стартом олімпійського відбору. Звісно, ми з дівчатами знали, що ми можемо це зробити, маємо потенціал для цього. Але знати і зробити – це трохи різні речі. Тож, думаю, що ми зробили більше, ніж будь-хто очікував.

- Який турнір став переломним? Коли ви повірили, що дійсно можете завоювати олімпійську ліцензію?

- Напевно чемпіонат світу. Нам тренери сказали, якщо програєте за вхід у «8», взагалі, втрачаєте всі шанси на ліцензію. І на чемпіонаті світу за вхід у вісімку ми якраз фехтували з нашими конкурентками – італійками, які, до того ж, були господарками змагань. Як нам потім розповіли, вони на початку кваліфікації не розглядали нашу команду як конкурента. Тож у них були певні побоювання перед стартом командного турніру чемпіонату світу. Плюс була купа емоцій, пов’язані з участю Олі Харлан в особистому турніру (Ольга відмовилася потиснути руки «нейтральній» росіянці смирновій, запропонувавши привітання зброєю, за що була дискваліфікована. - пресслужба).

Я знала, що Ольга виступатиме і не буде потискати руку суперниці із росії, і про це вона домовлялася з офіційними особами. Але, розуміючи, який вплив мають росіяни в Міжнародній федерації фехтування, розуміла, що, в будь-якому разі, щось може статися. І коли Олю дискваліфікували, я не здивувалася – від росіян можна очікувати всього, що завгодно. Буда впевнена, що вони будуть робити все на зло.

Ми мали фехтувати втрьох! Андреа не раз казав, що хоче створити команду, яка фехтуватиме в будь-якому складі. Розуміла, що без Олі буде дуже складно, але ми мали виходити на доріжку і робити свою справу. Дівчата були налаштовані на боротьбу і тому, вже з Олею, ми доволі впевнено обіграли італійок. Які, до речі, як я бачила, дуже хвилювалися перед матчем з нами. Можливо, через те, що виступали вдома, і мали вигравати чемпіонат.

Чемпіонат світу був нашим найголовнішим шансом: якщо не потрапляємо на Олімпіаду, це, по суті, кінець кар’єри, адже спортсмени, можна сказати, живуть заради Олімпійських ігор. А я поверталася на доріжку тільки заради цього (у 2022-му Аліна завершила кар’єру, а на початку 2023-го відновила ії. – пресслужба).

ІТАЛІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СТИЛЬ

- З 2022-го одним з тренерів збірної України став італієць Андреа Теренціо, а сама збірна переїхала до Італії, де стала готуватися до міжнародних змагань. Поштовхом для цього стала війна?

- Ні. Прихід Андреа планувався, і саме 24 лютого 2022-го року ми мали вилітати до Італії на так званий ознайомлювальний збір. Але в той день, як відомо, розпочалася війна. Тим не менш, робота з італійцями розпочалася…

- Це було важливим фактором для досягнення результату?

- Так. Нам не вистачало людини, яка організує команду, візьме на себе відповідальність на результат. Андреа знайшов підхід до кожної з нас, це теж дуже важливо. Він не дивиться на регалії, він довіряє тільки своїм відчуттям і знанням фехтування, і сам приймає остаточне рішення. Нам не вистачало такої людини. Крім того, Андреа поставив нам нове фехтування – можна сказати, що він оновив те фехтування, що у нас було, і це стало одним з головних факторів завоювання ліцензії.

- Можете сказати, що він додав, чи це можна тільки відчути?

(Задумалася) – Раніше ми в своїх діях відштовхувалися від суперника: дивилися, що робить суперник і робили протидію. А зараз ми маємо план дій, тому суперникам складно нас прорахувати. Я сподіваюсь на це.

- Тренування стали більш глибокими?

- Ні, просто змінився підхід до фехтування. У нас була українська школа, а до неї додалася ще й італійська. Вийшов своєрідний мікс. Плюс з нами працює класна команда спеціалістів, окрім безпосередньо тренерів з фехтування – Андреа Теренціо і Євгенія Стаценка, це спеціаліст з фізпідготовки Матіа Чезарі тренер-психолог Лючія Франколіні, фізіотерапевт Валеріо Фламіні. Ці спеціалісти працюють в клубі «Віртус» у Болоньї, де ми тренуємося. Без них було б складно досягнути успіху. Ми - єдина команда. Щиро дякую італійцям за підтримку! У всіх відношеннях.

ПСИХОЛОГІЯ

- Ви особисто працюєте із психологом?

- Так. Мовний бар’єр не заважає - спілкуємося англійською. Лючія розуміється на фехтуванні, хоча і не була фехтувальницею. Працює вона як психолог, до речі, і з Андреа, і з нами.

Трапляються якісь питання, які не завжди можеш поставити тренеру, а їй – можеш. Нове фехтування це непросто, буває не виходить те, що каже тренер, буває, що нічого не виходить, від чого виникає невіра. А якщо немає віри, то й результату не буде. Лючія слухає нас, слухає тренера, і допомагає нам знайти спільну мову в деяких питаннях. І це дійсно допомагає, дуже вдячна їй за допомогу.

- В якій момент ви почали працювати з нею?

- Перед чемпіонатом світу. Після Європейських ігор я зрозуміла, що ментально не вивожу цей тиск. У Кракові я виступила погано. Та вже перед змаганнями я зрозуміла, що щось зі мною не так. Я не могла спокійно спати, мене трусило від розуміння того, що це дуже важливий турнір в рамках олімпійського відбору. Я прийшла в зал і відчула, що не налаштована на змагання. Не налаштована від слова «зовсім». І прийоми, які працювали до того, не працювали. Тож треба було щось змінювати. Потім, на загальному зборі команди ми проговорили свої проблеми, я теж висловилася, і Андреа порадив мені працювати з психологом. І це принесло свої плоди: перед чемпіонатом світу мені психологічно стало легше.

Упродовж сезону ця робота продовжилася. Були якісь свої психологічні проблеми. В тому числі і від того, що Міжнародна федерація фехтування хоче допустити спортсменів росії, яка розв’язала війну проти твоєї країни. Для нас, українців, зокрема для мене, світ змінився, а для когось все було, як і раніше. Не було бажання знаходитися в тій сфері, де тебе не розуміють. Так було, скажемо, на чемпіонаті світу. Це дуже тиснуло… Ми прогорювали з психологом, як постаратися, від цього відійти, думати не про це, а про фехтування, адже я повернулася за ліцензією.

Крім того, дистанційно, працюю зі спортивним психологом Андрієм Колосовим, який допомагав нашій команді ще при підготовці до Олімпіади в Ріо-2016.

- Знаючи, що на Батьківщині війна, в будь-якому разі, складно виходити на доріжку…

- Так. Дуже складно з цим жити. Намагаюся перед змаганнями взагалі не читати новини. Тому, коли ти дізнаєшся про якісь негативні події в Україні, взагалі не хочеться фехтувати, тому що в такі хвилини спорт стає неважливим.

ВІД РІО-2016 ДО ПАРИЖУ-2024

- Можете порівняти дві наші олімпійські команди. У порівнянні з Ріо-2016 у нас одна зміна в Парижі-2024 – замість Олени Вороніної - Юлія Бакастова. Як змінилися ви за ці вісім років?

- Дякую, що нагадали про вік (посміхається). Якщо серйозно, це були непрості вісім років. Чесно кажучи за цей період я небагато гарно тренувалася. Спочатку коронавірус, потім непотрапляння на Олімпійські ігри, теж мінус сезон. Двічі завершувала кар’єру за цей період, а це майже два роки перерви. В будь-якому разі, я змінилася, втім, як і всі українці. Через війну, звісно ж. Змінилося відношення до всього: зараз зовсім інші погляди на життя.

Щодо фехтування? Повернулася я у спорт восени 2022-го. Тоді я була в Іспанії із сестрою і племінником. Зателефонував Андреа і запитав: «Може, ти повернешся?». Я спочатку відмовилася: «Я не бачу себе в спорті, шукаю себе в іншій сфері». Потім був ще один дзвінок, коли він сказав: «Якщо зараз не повернешся, потім вже буде пізно, а роботу за рік пошукаєш. Тоді вже буде зрозуміло є у нас шанс на Олімпійські ігри, чи ні». І після цих слів я засумнівалася. Поговорила з батьками. Вони сказали, що підтримають будь-яке моє рішення. Тож вирішила поїхати в Болонью: подивитися, як то кажуть. Тоді у мене ще травма коліна була – упала, коли на лижах каталася. Поїхала на місяць – речей багато не брала. Зі мною в цей період попрацював фізіо, коліно вже не боліло. І в підсумку повернулася остаточно. Назад дороги не було (сміється).

- Але дорога вперед була дуже непростою, чи не так?

- Так. В якійсь моменти навіть пошкодувала, що повернулася, адже програвала тим, кому раніше ніколи не програвала. Складно було повернути своє фехтування. Але, як ми казали, назад дороги не було. Треба було зчепити зуби і працювати.

- Повертаючись до основного питання…

- Як я змінилася? Напевно все ж таки треба питати людей, які були поруч зі мною.

А якщо казати про команду… Обидві команди сильні – це я точно можу сказати. І тоді, і зараз у нас девіз однаковий: «Один за всіх і всі за одного». Цей девіз ще був у «золотої» команди Пекіну-2008. Що означає цей девіз, а те, що в команді мають фехтувати всі. Тільки тоді буде успіх. Якщо у когось з команди є якісь проблеми, ти не можеш стояти осторонь, маєш допомогти. Ми маємо бути як одне ціле, інакше – програємо. Крім того, маємо бути відвертими одна з одною. У всіх свій характер, але маємо знаходити компроміси, адже у нас є одна мета, все інше відходить на задній план.

- Я так розумію, що Юлія Бакастова вписалася в команду, немов вона в неї завжди була…

- Так. Згодна. Плюс, на мою думку, після роботи з Андреа вона додала у фехтувальному плані, і ії вже стали побоюватися на Кубках світу. Як, вважаю, і решту дівчат. Два роки тому з нами особливо не рахувалися, зараз – дещо інша ситуація, як на мене. Ми, гадаю, трохи здивували наших суперниць: «Невже це вони?! Вони таке вміють?!».

ВАЖЛИВА РОБОТА

- Яку роботу належить зробити до Олімпійських ігор?

- По-перше, нам треба проаналізувати наші матчі, зрозуміти, чого нам не вистачає, щоб вигравати змагання. Радує, що навіть з численними помилками, ми підіймалися на п’єдестал.

По-друге, нам треба змінювати фізичну підготовку – ми вже це проговорювали всередині команди. Нам треба динамічніші переключення під час матчу. У французької збірної, до речі, це дуже добре виходить, а ось нам – ні. Ми маємо бути в одному фізичному стані, щоб зробити те, що задумали.

Що стосується особисто мене, маю проблеми з атакуючими діями. Взагалі, у всіх дівчат є свої моменти, над якими треба буде попрацювати.

- Змагання, що залишися до Олімпіади, теж важливі…

- Так, особливо командні: чемпіонат Європи і етап Кубку світу в Пловдиві. Також в календарі особистий Кубок світу в Кореї. Маємо показувати максимальні результати, щоб бути максимально впевненими в своїх силах і щоб заробити якомога більше очок в рейтинг. Крім того, чим більше фехтуєш, тим більше матеріалу для аналізу.

- Зараз вже думаєте про Олімпіаду?

- Ні-і… (сміється). Після олімпійського відбору ми були дуже втомлені, тож повною мірою намагаємося відпочити. У нас ще буде відновлювальний збір, де ми трошки прийдемо до тями. І тоді вже всі думки про Олімпіаду. Тепер про неї можна думати, а не тільки мріяти.

Взагалі, все, що відбуватиметься до Олімпійських ігор – це і є підготовка до них.

Головна задача: підійти до Олімпіади максимально підготовленими - у всіх відношеннях. А в Парижі вже видати все, що ти вміємо. Маєш запалювати свій ліхтар, щоб вигравати. Маєш думати тільки про фехтування, а не про медалі – такі думки дуже заважають.

ПІДТРИМКА І МОТИВАЦІЯ

- Ви вже чимало розповіли безпосередньо про збірну України. Але є люди, які підтримують вас поза фехтуванням. Хто ваші найголовніші вболівальники?

- Моя родина, мій хлопець, мої друзі. Багато людей пишуть, багато людей підтримує, зокрема дівчата, які закінчили кар’єру. Кохана людина постійно на зв’язку: він перший, кому я жаліюся на свої проблеми. Він як колишній фехтувальник може проаналізувати мої поєдинки зі сторони і дати раду, а то трапляється, що я трохи згущую барви.

І ще маю сказати, що дуже сильною мотивацією є підняття прапору України вище інших. Завжди цього хочеться, а під час війни – й поготів. Хочеться, щоб під час війни якнайчастіше лунав гімн нашої країни, особливо на тих змаганнях, де є спортсмени росії. Нехай слухають!

Влад ЄФІМОВ, пресслужба відділення НОК України в Одеській області