До вашої уваги цікавий матеріал про одеського борця-класика В’ячеслава БАЙРАКТАРА, який напевно став головним відкриттям цього сезону в українській боротьбі. Він вперше став чемпіоном України, а завоювавши срібло представницького турніру у Франції, став учасником Євро-2023.
Матеріал зроблений на основі інтерв’ю українського журналіста Івана КАПСАМУНА для Інтернет-ресурсу nokta.md.
ІЗ БОРЦІВСЬКОЇ ДИНАСТІЇ
- В'ячеславе, звідки ви родом?
- Я народився в гагаузькому селі Старі Трояни (Ескі Троян) Кілійського району (зараз Ізмаїльський район Одеської області – прим. автора). Мій батько звідти, він гагауз, а мама із сусіднього гагаузько-болгарського села Новоселівка (Єнікій), вона болгарка. До п'яти років я жив у Старих Троянах, там на вулиці і почав боротися з дітлахами. Мої перші тренери – це батько та дідусь.
27 листопада 2022 року. Черкаси.В’ячеслав БАЙРАКТАР вперше на вищій сходинці чемпіонату України
- У вас родина борців?
- Так, я з борцівської династії, вся моя рідня по батьківській лінії займалася вільною боротьбою. З таким характером і кров'ю, як у нас, нам потрібна лише боротьба, бій (сміється).
- Які здобутки вони мали?
- Здебільшого це районні та обласні змагання. Мій рідний брат також займався боротьбою до 9-го класу, але потім відійшов від спорту. А я ось продовжую – добре пішло (сміється).
- Коли ви вперше прийшли до зали?
- Коли переїхав до Одеси. Взагалі першим у зал пішов мій старший брат, то була греко-римська боротьба. Потім я теж почав ходити до зали і серйозно займатися спортом. Мені тоді було сім років. З того часу виходить 19 років, я тренуюся в Одесі на Михайлівській.
Хоча бували моменти, коли кидав боротьбу, бо не було відповідного фінансування. Я вже був другим на чемпіонаті України серед молоді, третім на кубку серед молоді, але грошей для забезпечення заняття спортом все одно не вистачало. Тому, бувало, психував, залишав боротьбу на якийсь час і шукав можливість заробити. Востаннє ось був у Польщі, працював.
Але якщо це твоє покликання, дане Богом, то в житті ти все одно підеш цим шляхом. Минулого року я повернувся до України і знову зайнявся боротьбою. Незабаром з'явилися нові результати та досягнення. У листопаді 2022 року став чемпіоном України серед дорослих. А буквально днями повернувся із Франції, де посів друге місце на міжнародному турнірі. Вийшло так, що спочатку я програв борцю з України, який згодом програв грузину, а я, у свою чергу, у того виграв.
НАСТАВНИКИ
- Розкажіть про своїх тренерів.
- Мій перший тренер – Костянтин Костянтинович Пульчо, заслужений тренер України. Він мене тренував років зо п'ять, потім до тренувань підключився його учень Георгій Георгійович Цонков. Костянтина Пульчо за деякий час, на жаль, не стало.
У Георгія Цонкова я тренуюсь досі. Він срібний призер Європи з греко-римської боротьби, уродженець села Кірнички Ізмаїльського району, болгарин. Йому велика подяка, бо повірив у мене, і навіть коли я кидав боротьбу, завжди наполягав – ти маєш продовжувати тренуватися та боротися. Георгій Георгійович допоміг мені з фінансуванням, підтримав психологічно, він узагалі мені як старший брат. Як бачите, за останні три місяці ми створили достатньо новин і досягли добрих результатів.
В’ячеслав БАЙРАКТАР зі своїм тренером Георгієм ЦОНКОВИМ
- Окрім батька та дідуся, які займалися боротьбою та вплинули на ваш вибір, хто для вас приклад?
- Не можу сказати, що ставлю когось собі за приклад. Знаю багатьох наших борців. Звичайно ж, олімпійського чемпіона Жана Беленюка, нашого борця вільного стилю Семена Радулова (бронзового призера Євро, який також візьме участь в чемпіонаті Європи-2023. – пресслужба).
Я шаную великих чемпіонів, як українських, так і зарубіжних, але пишу свою історію.
БАЙРАКТАР З ОДЕЩИНИ
- Що ви знаєте про своє прізвище? Чи зустрічали її серед інших гагаузів?
- Серед гагаузів з інших сіл я її не зустрічав, але в Старих Троянах рід із таким прізвищем є. Наші пращури були серед тих гагаузів, які переселилися в Буджак у XVIII-XIX ст. після низки російсько-турецьких війн. Я вважаю себе гагаузом, але прізвище наше, скоріше, має турецьке коріння, оскільки саме у них зустрічаються люди з такими прізвищами. Гагаузи та турки, як відомо, близькі, тюрки за походженням.
- Чи часто буваєте на малій батьківщині?
- Намагаюся частіше приїжджати, адже там у мене бабуся, родичі. Ось зараз приїду до Одеси, а потім скоріше до Старих Троян.
- Якою мовою ви спілкуєтесь зі своїми батьками, бабусею?
- На гагаузькій, болгарській, російській. Своїх дітей я також хочу навчити гагаузькому, це не обговорюється.
- Ми говоримо про спорт, але сьогодні в Україні трагедія, яка в той чи інший спосіб торкнулася кожного. Чи торкнулася вас війна, яку сьогодні веде Росія проти нашої країни?
- У мене друзі загинули на війні, це великий біль. Очевидно, що Росія вторглася на нашу територію та принесла стільки горя людям. Цьому немає виправдань, і рано чи пізно їм доведеться відповідати за вчинене.
Дякуємо нашим військовим, завдяки яким ми, зокрема, маємо можливість займатися спортом, їздити на змагання та жити повноцінним життям. Ми відчуваємо велику гордість, коли представляємо Україну, у такі моменти з'являється додаткове бажання перемогти всіх. Я з великим ентузіазмом їхав до Франції, щоб показати, що Україна – це наша країна, що ми сильні та непереможні.
- Які найближчі плани, турніри?
- Тренування, тренування та ще раз тренування, треба пахати та готуватися до чемпіонату Європи, який пройде у квітні. Я, до речі, сам треную дітлахів, є тренером.
Пресслужба відділення НОК України в Одеській області
за матеріалами nokta.md
Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Міські спортивні школи
