Срібний призер Олімпійських ігор зі стрільби із луку, чемпіонка світу Наталія БУРДЕЙНА розповіла про те, чим живе вид спорту в Одесі. Розпочали з актуальної теми.

- Зараз я працюю тренером секції стрільби із луку ФСТ «Динамо», працюю з юними спортсменами – ставимо базову техніку, даємо, як говорять, ази, - розповіла на початку бесіди титулована спортсменка (крім «срібла» Олімпійських ігор, Наталя Бурдейна завоювала шість медалей чемпіонату світу, зокрема золоту у 2005 році. – прес-служба). - Є вже певні успіхи – нещодавно Єлизавета Карелі стала бронзовою призеркою чемпіонату України у дисципліні «блочний лук». Начебто все добре, але є проблема.

Працюємо ми в одному із залів ЗОШ №27, але наш статус ще не визначений, і це нас гальмує в розвитку. Ми навіть набір в цьому році не проводили, тому що не впевнені, що зможемо розвиватися на цій базі.

ВІДРОДЖЕННЯ

- Сподіваємося, що питання все ж таки вирішиться, адже у відродженні славних традицій зацікавлені напевно всі спортивні керівники регіону. А тепер давайте безпосередньо про те, чим зараз дихає стрільба із луку. Під час вашої кар’єри було чимало приємних приводів зустрітися, адже більше десяти років ви були однієї з кращих лучниць в країні. Зараз, судячи з всього, матеріально-технічна база не дозволяє піднятися до рівня міжнародного рівня, чи не так?

- Так, цілком вірна інформація. І мені як амбітній людині дуже хотілось би повернути наші переможні традиції. Це мене і штовхнуло займатися розвитком цього виду спорту вже в якості тренера.

На мій погляд, найголовніше для спортсмена, коли ти проживаєш життя в спорті, бачити не тільки власні результати, а те, що залишилося після тебе. Коли вид спорту має рівень олімпійських досягнень, а потім – через матеріально-технічні труднощі – відходить в забуття, це, напевно, найсумніше, що може бути для спорту.

Звісно, про високі результати поки рано говорити, але ми хочемо показати, що стрільба із луку в Одесі є, вона жива. Для багатьох батьків, які приводять дітлахів до нас у секцію, це відкриття, що в Одесі існує стрільба із луку. Люди вже більшою мірою забули о тих досягненнях, які були у мене, у Паші Беккера, тих спортсменів, які виступали і приносили медалі високого рівня ще раніше. Ми пробуємо зараз все це відродити.

«Ми» - маю на увазі відділення КДЮСШ №17 в селекційному інституті, яка наступником тієї школи, де ми займалися у свій час з Пашею, а саме СДЮСШОР «Локомотив», та динамівська секція в ЗОШ №27. Ми розпочали все з нуля. Це складніше, але, в той же час і цікавіше.

archery od 12

ВІКОВИЙ ДІАПАЗОН

- Який віковий діапазон тих, хто зараз займається у вас в секції стрільбою із луку?

- Віковий діапазон дуже широкий: від молодших школярів до людей середнього віку, та й більш старших. Стрільба із луку і цікава тим, що тут немає верхньої вікової планки – обмеження за віком відсутнє як таке. Головне тут – бажання. Є бажання займатися стрільбою із луку – будь ласка, ми розкажемо і покажемо. До мене приходять дорослі люди, які прийняли для себе рішення навчитися стріляти із луку. Якщо верхньої планки, по суті, немає, то нижня – є. Діапазон матчастини, а саме лук, дозволяє займатися років з шести. Але це не аматорська стрільба, з якою люди зіштовхуються на курортах, це спорт. Тому, якщо мені телефонують батьки, щоб привести дитини до секції, я їх орієнтую на дев’ять років. Хоча буває, що і у вісім років дитина показує себе серйозною та розсудливою людиною. Спортсмен повинен чути тренера – це дуже важливо, і юний спортсмен не виключення із цього правила. Це головна вимога для тих, хто приходить до нас. Дитина повинна реагувати, вчасно зупинитися, якщо треба. Це ті речі, які ми тренуємо. І до цих речей я відношуся дуже і дуже серйозно.

АКЦЕНТИ ТРЕНЕРСЬКОЇ РОБОТИ

- Які знання використовуєте в тренерській роботі? Чи потрібно було додатково навчатися чомусь в цьому відношенні?

- Звісно, певний обсяг знань і теоретичних, і практичних у мене був накопичений упродовж кар’єри, але тренер завжди повинен розвиватися, якщо він взявся за цю відповідальну справу. Стрільба із луку не стоїть на місті в плані фізичного навантаження, будування тренувального процесу. Дуже важливий аспект – фізіологія дітей. Діти зростають, діти змінюються, і ці зміни відбиваються на результатах. Це теж треба враховувати. Дитяча психологія – це, взагалі, безмежна тема, і вона цікавила мене ще під час спортивної кар’єри.Зараз я вчуся разом з дітьми. Використовую і той багаж, що в мене був, і те, що ми напрацьовуємо під час роботи. Крім ведення безпосередньо тренувального, важливо з усіма знаходити спільну мову, комунікувати дітей між собою. Для мене це принципове питання, щоб діти були друзями між собою. Наприклад, влітку ми з дітьми виїжджали в табір, і акцент був зроблений саме на дружбу та товариство. Це деякою мірою упускається при вихованні дітей, ми пробуємо культивувати ці цінності і відроджувати їх в дітях. Щоб вони більше спілкувалися між собою, а не сиділи в гаджетах. Гаджети мимо не пройдуть, а ось навчитися дружити, підставити плече другу – це важливо для юного покоління. Цим речам вже не навчають – і це неправильно.

archery od 14

- Наскільки важко далося рішення про завершення кар’єри, наскільки швидко прийшла до рішення тренувати?

- Ну, питання про завершення кар’єри в стрільби із луку, взагалі, не стоїть, адже у нас, як я говорила, немає верхньої планки. Мені просто фізично не вистачає часу, щоб займатися.

Не вистачає часу, який маємо в залі. Для того, щоб виходити на рівень серйозних результатів, спортсмен повинен тренуватися абсолютно в інших умовах. У нас є можливість тренуватися три рази на тиждень. Маємо можливість знайомити зі стрільбою із луку, дати ази. Великий спорт передбачає проживання в ньому. Я, коли готувалася до Олімпіади, приїжджала на стадіон о 9-й ранку, їхала з нього – о восьмій вечора.Я там жила, я там харчувалася, пробувала якісь новації. У мене був постійний доступ до матеріально-технічної бази. І це принциповий момент для досягнення серйозних результатів.

Бажання тренувати у мене було завжди. Ось, правда, у спортсменів в інших регіонах, з ким я виступала, перехід на тренерську роботу проходив абсолютно гладко, адже вони залишаються на тих же базах, де й самі тренувалися. До того ж, коли ти тренуєшся, поруч завжди є юні спортсмени, яким ти підказуєш, тобто маємо певний момент тренерської роботи.

В одеській же стрільби був певний провал, і в мене все проходило досить жорстко. Я сама ходила по школах, по стадіонах, пропонувала себе як тренер: «Давайте відкриємо секцію, давайте залучимо дітей до занять спортом». Але в один момент зрозуміла, що це мало кому цікаво.

Так, у стрільби із лука є специфіка: необхідна поляна - стрільбище, де можна щоденно, навіть цілодобово, тренуватися. Тренування – постійний творчий процес. Якщо ти не тренуєш, думаєш над тим, що можна покращити в роботі того чи іншого спортсмена. Якщо починаєш тренувати, я говорю про початківців, обростаєш зв’язками з ними, їх близькими, сім’ями. І у тебе виникають зобов’язання перед ними, адже ти берешся їх чомусь навчити. Вкладаєшся, вчиш. Це не випадкові люди в твоєму житті. Це однозначно. Зв’язки остаються надовго. Наприклад, мій тренер – Алла Павлівна Кивайло – пішла з професії, але ми продовжуємо тісно спілкуватися, знаємо про проблеми один одного. Іноді тренер бере на себе батьківські функції. З виходом на більш високий рівень спілкування вже йде щільніше, ніж з батьками, і душевні переживання тренер частіше знає краще. Раз взявся тренувати, неможна кинути, адже ти відповідаєш за людей.

Ось виникли проблеми з приміщенням для тренувань – ходила і до мера, і облдержадміністрацію, щоб вирішити ці питання. Я за себе ніколи не просила. А тут ти розумієш: є обов’язки перед дітьми. І вже не відмахнешся.

СЕРЙОЗНІ ЦІЛІ

- Як довго продовжувалися пошуки школи, де можна було б займатися стрільбою із луку?

- Десь півроку. Єдине місце, де мене пішли назустріч, це школа №27, де я вчилася, в особі Михайла Яковича Желковського – директор спортклубу, який створений в школі. І все було добре упродовж минулого учбового року.

В цьому році зі зміною директора школи виникли питання щодо нашого статусу, про що я розповідала на початку нашої бесіди.

- Яка кінцева ціль виховання юних спортсменів?

- Моя ціль – створення серйозного стрілецького клубу. З усіма необхідними складовими cтрілецької бази: поляною, залом, де була б можливість постійно тренуватися, відновлювальним комплексом, «тренажеркою».

Тут ще треба враховувати щільний графік навчань сьогоднішніх школярів – крім школи, ще маса додаткових занять. Зараз зіштовхуємося з тим, що деякі діти просто не потрапляють в наш графік – у нас час занять в школі обмежений. Якщо, у нас буде свій стрілецький клуб, діти зможуть займатися у зручний час.

archery od 02

archery od 13

Хотілось би, щоб це був клуб небайдужих людей – людей, які горять цією справою, які займатимуться однією справою. В перспективі – планую залучити до роботи ще тренерів. Мені одній важко «тягнути» тренерську роботу, адже я ще задіяна як тренер збірної України, тож періодично виїжджаю на збори та на змагання. Це повинна бути людина, якій я повністю довіряю, людина, на яку я без зайвого хвилювання зможу залишити дітей, коли треба бути поїхати. Тож належить зробити масштабну роботу. Було б чудово, щоб до розвитку такого клубу залучилися люди, які повинні цим займатися – міська та обласна влади.

Дуже образливо, коли Одеса – місто-мільйонник – не має єдиного центру підготовки лучників, де була б дистанція, де ми всі разом б могли спокійно займатися. У тому ж Львові, якщо не помиляюся, шість спортивних шкіл, які розвивають цей вид спорту, дві з яких мають у своєму розпорядженні стрільбища міжнародного рівня, і вони прекрасно справляються з проведенням з проведенням серйозних змагань. А у нас, здавалось би, небідне місто, а нічого подібного й близько немає. Доходило до смішного. Кар’єру я закінчувала, тренуючись на дачі у своїх знайомих.

ДІТИ ТА ОЛІМПІАДА

- Ви працюєте на полюсах майстерності: з дітьми та в збірній України. Якось розділяєте для себе цю роботу?

- Абсолютно. В збірній ти працюєш з людьми, які ставлять серйозні цілі у великому спорті, тому і психологія в них зовсім інша, людину не треба вмовляти, вона чітко розуміє, для чого це все робиться, готовий чимось жертвувати заради цілі. Може, це грубо, але це так.

А заняття з дітьми це, так би мовити, пісочниця. Тут тобі треба достукатися до дітей, достукатися до батьків. Пояснити, що це не розвага, ми ставимо досить серйозні цілі. Я не прибічник того, щоб примушувати. Якщо у дитини очі не горять, тобто він просто не хоче займатися, не бачу сенсу його примушувати. Хоча я дуже непросто розстаюся з дітьми. Якщо дитина прийшла, вона повинна розуміти, заради чого він приходить в секцію, а не бігати по залу – заважати іншим дітям, які прийшли сюди як раз з певними цілями.

Вмовляти дитину, просто відпрацьовувати кошти – це не про мене. Я дуже хочу дітям щось дати, але з ії боку збоку повинна бути реакція у відповідь. Якщо у дитини горять очі, вона хоче чогось досягнути, я з шкури вилізу, але навчу. Якщо дитина не хоче, тратити час на пояснення типу «тебе це стане в нагоді в житті», я не буду. Не хочеш – не треба.

archery od 09

- Чи ставите перед собою глобальну ціль, наприклад, виховати олімпійця?

- Так далеко я не заглядаю. Це дуже серйозні речі – вони приходять з віком. Внутрішньо я поки не відчуваю, що можу виховати олімпійця. Це дуже велика праця. Так у нас є можливість тренуватися на певному рівні, але для того, щоб зростати, необхідні інші умови – в першу чергу, матеріально-технічна база. Якщо ії не буде, говорити про виховання олімпійця – просто смішно. Це те ж саме, що стрибуна у воду готувати в сухому басейні, чи батутиста без батута. Техніку поставити – це не питання, а ось перенести ії на дистанцію 70 метрів, коли мішень дуже далеко і тебе треба набратися мужності зробити цей постріл, і при цьому зробити поправку на вітер, це дуже складно, і це настрілюється не один рік. І в залі це не робиться.

Я йду по шляху творення, але тренер не повинен бігати, вмовляти, переконувати, що це життєво важливо. Створити умови для занять спортом, для виховання олімпійця, на мій погляд, задача функціонерів, спортивних керівників. Вони повинні шукати тренерів, залучати їх в регіон, створювати умови, в першу чергу, для спортсменів, для того, щоб вони могли удосконалюватися.

Спортсмен високого рівня при підготовці до змагань серйозно рівня – це, перед усім, серйозний підхід, в такий період він психологічно відключається: є тільки висока ціль, решта – відходить на задній план. Спортсмен, так би мовити, занурений в цю підготовку і його більше нічого не цікавить, його нічого не повинно відволікати.

А коли приїжджаєш на базу, а на воротах висить замок, як це у мене перед Олімпіадою-2004, це просто вибиває з колії. До чого я це говорю. Для того, щоб були високі результати, повинні бути відповідні умови. Тож вважаю всі медалі міжнародного рівня, які завойовані в період незалежності, взяти хоча б одеську стрільбу з луку, це, більшою мірою, всупереч, а не завдяки. І в іншому мене ніхто не переконає.

Так, є федерації з видів спорту, які створюють всі умови для досягнення результатів. Я не перестаю захоплюватися Федерацією фехтування, якою керує Вадим Гутцайт. Він просто молодець! Він підняв організацію підготовки просто на неймовірний рівень. І це в тому числі і робота в регіонах. Але такі федерації, скоріш, виключення, ніж правило.

Так, стипендії зараз видаються міськрадою радою – і за це можна тільки подякувати, але рівень досягнень у порівнянні, скажемо з початком 2000-х, зовсім інший, хоча, розумію, і вони дуже непросто достаються. Наскільки я знаю, в жодному регіоні міська влада не дає стипендій. Але хотілось би, щоб держфінансування йшло і на матеріально-технічну базу.

КЛУБНА СИСТЕМА

- За кордоном клуби часто відкриваються під спортсмена з іменем, такі приклади є і в стрільбі з дуку, і всі дуже раді, що є така людина, яка дала ім’я клубу. Під його ім’я виділяються кошти на розвиток клубу, тобто на розвиток виду спорту. Із місцевих бюджетів. Ми напевно ще не доросли до цього. Хоча в Одесі чимало великих спортсменів, які своїми іменами можуть прикрасити спортивні клуби.

Чому б не піти таким шляхом та створювати такі клуби, навіть центри під таку людину. Нехай це будуть кошти з місцевого бюджету, чи спонсорські - неважливо, але новачки будуть йти на такі імена. Під великі імена можна залучити чимало спортсменів, і це буде свого роду реклама місту. Впевнена, така система запрацювала б – я відчуваю такі речі. Запрацювала б. Але, напевно, ще не дозріли ми до таких речей. Багато спортивних шкіл – я це бачу – просто виживають. Йде покоління тренерів високого рівня. На їх місце приходить молодь, які не мають навіть половину багажу досвідчених майстрів. А наступність повинна зберігатися. Поруч з метрами повинна зростати молодь – вчитися, переймати їх досвід. Коли наступності немає, все треба починати з нуля. Як зараз.

Таким чином, підготовка тренерів пішла в нікуди. Те, що дається зараз в спортивних вишах – це ніщо к порівнянні з тим, що ми вже втратили. Вже довгий час законодавець мод – Корея. Так у 1980-і роки корейські тренери сиділи на зборах збірної СРСР та конспектували найкраще, що було в підготовці наших лучників. Удосконалили це під себе і тепер корейцям немає рівних у світі. Американці працюють по-іншому. З’явився перспективний спортсмен – на нього починає працювати індустрія, яка забезпечує його по всім позиціям. Корея розвивається за рахунок масовості, одноманітності та єдності. Там у всіх школах – що загальноосвітній, що спеціалізованій - вчать стріляти однаково. А селекція розпочинається прямо зі школи.

archery od 10

archery od 03

Чому ми зробили секцію в школі? Тому ще це зручно для школяра, адже відбувається в одній будівлі – спочатку навчання, потім – спорт. Ти можеш вести юного спортсмена, починаючи з маленького віку. Це правильна система. Клубна. Про це говорив і мер міста Геннадій Труханов, коли відкривав стадіони в школах: «На базі загальноосвітніх шкіл повинні відкриватися спортклуби». Але це повинно бути закріплено законодавством, повинен бути порядок в цьому питанні, не повинна робота спортклубу залежати, наприклад, від волі директора. Це, на мій погляд, велика робота функціонерів…

Зіштовхуюсь з тим, що в багатьох школах, в початковій школі, немає фізкультури. Так, не вистачає спеціалістів, не вистачає матеріально-технічної бази. Звісно ж, простіше відмовитися від уроків фізкультури, ніж щось зробити, щоб виправити ситуацію (з іронією).

Ми ж всі зацікавлені, щоб наші діти були здоровими, тому їх треба підтримувати, зміцнювати та розвивати. Це дуже серйозна проблема.

archery od 05

ФОТОРЕПОРТАЖ

Прес-служба відділення НОК України в Одеській області

Партнеры:

noc ukraineoblsportodsport logo7chanelreportertennislogo odesaonline