Рівно 20 років тому, 21 вересня 2000-го, одеська лучниця Наталія БУРДЕЙНА у складі збірної України стала срібною призеркою Олімпійських ігор у командному турнірі (2000. Одеса. Зустріч на залізничному вокзалі. Зі своїм тренером Аллою КІВАЙЛО).

До вашої уваги спогади Наталії про цей найщасливіший момент кар’єри. Повертаємося в жовтень 2000-го. Інтерв’ю спортсменки газеті «Одеса-спорт» після повернення із Сиднею

Газета «Одеса-спорт»

14 жовтня 2000 року

Поговорити з володаркою срібної медалі Олімпіади Наталією БУРДЕЙНОЮ в перші дні після її приїзду а Одесу не вдалося. Розмова відбулася за тиждень після того і, що символічно, пройшла на базі СДЮШОР «Локомотив», де спортсменка починала свій спортивний шлях. Розмова перевершила всі очікування - настільки щирими були відповіді Наташі. Принаймні, мені так здалося.

Burdeyna 2000 02

"СРІБНИЙ" ПІВФІНАЛ

- Наташо, якою була для вас переможна мить, мить завоювання срібної олімпійської медалі?

- Це радісне відчуття прийшло після півфіналу. Ми обіграли туркень і вийшли у фінал. Медаль була наша. Срібна, або золота – було вже не настільки важливо.

- У півфіналі замислювалися про медалі?

- Ні. Просто виконувала свою роботу, втім, як і подруги по команді. Якщо починаєш про щось загадувати, воно, як правило, не збувається.

- Півфінал був найважчим випробуванням?

- Мабуть так. Виграючи його, ми потрапляли у фінал, тобто медаль вже була забезпечена. А за бронзу треба було ще поборотися. Туркені, напевно, на цьому і зламалися: налаштовувалися на фінал, а потрапили «за третє місце» і програли там.

- Тягар відповідальності за результат не тиснув за команду?

- Ні, цього не було. Напевно, це заслуга тренерів, ніяких накачок не було - тому в психологічному плані було легко, стріляли дуже спокійно. Можливо, медаль і малася на увазі, але про це ніхто не говорив, та ми й самі все чудово розуміли.

- Як стрілялося в фіналі?

- Спокійно. Перед нами не стояло завдання будь що вигравати. Та й якщо дивитися реально на речі, виграти у кореянок було практично нереально. Хоча ніхто не збирався заздалегідь складати зброю.

- На друге місце в кваліфікації розраховували?

- Так, ми розраховували на високе місце на цьому етапі змагань. Та й нашу збірну, яка показувала високі результати на міжнародних турнірах, розглядали як одного з претендентів на комплект медалей. Показавши другий результат в кваліфікації, з'явилися думки: «А медаль-то реальна».

ПЕРЕСТРІЛКА ЗА ОЛІМПІАДУ

Burdeyna 2- Давайте повернемося трохи назад. Як ви сприйняли ситуацію, коли вас ледь не відчепили від олімпійської збірної?

- Я розуміла, щоб вийти з цієї ситуації, необхідно було відмовитися від зайвих емоцій, з цим пов'язаних, менше думати про це. А там вже як вийде. Безумовно, без підтримки близьких людей я б навряд чи витримала все це. До слова, ця ситуація мені дуже допомогла у виступі на Олімпіаді, вона загартувала мене. Після таких ситуацій змінюється ставлення до людей, узнаєш їх з іншого боку. Хоча з Катею Палехою, з якої ми боролися за місце в олімпійській команді, збереглися нормальні відносини. У спілкуванні ми просто не піднімали цю тему, розуміючи, що не ми це все затіяли.

- В якому стані виходили на перестрілку?

- Дуже спокійно. Я десь навіть дивувалася цьому стану. Зазвичай, перед змаганнями є якесь передстартове хвилювання, а тут його не було. В душі були велика образа, бажання довести, що я дійсно сильніше. До того ж незадовго до цього я поміняла систему (амортизатори, стабілізуючі коливання плечей лука. - пресслужба) - ніхто ж не думав, що дійде до перестрілки, хоча і такий варіант розглядався. З новим обладнанням я відпрацювала одне-два тренування, але, тим не менш, ми вирішили нічого не змінювати. Тобто перестрілка була для мене як чергове тренування, в якому я напрацьовувала якісь момент в стрільбі новою системою. Про результат не думала.

- Але, судячи з всього (4:1), виграли ви досить легко?

- В принципі так. Я вела 3:0, а в четвертому спарингу я потрапила в «шістку» і поступилася одне очко. Але в наступній дуелі перемогла, вигравши, таким чином, перестрілку.

ОЛІМПІАДА

- Виграла і поїхала на Олімпіаду...

- В олімпійському селищі нас поселили в невеликому двоповерховому котеджі. З нами ще кульовики жили. Жили в двомісних номерах зі всіма зручностями, щоправда без телевізора. Я жила з Оленою Садовничою.

- Як проводили вільний час?

- Вільний час було тільки ввечері, все-таки дворазові тренування. Але були і дні відпочинку. Перший раз ми поїхали в центр Сіднея, у другій - ходили в Коала Парк, в якому були представлені різні види місцевої фауни - кенгуру, коали, панди, павичі. Причому частина з них перебувала у вольєрі, а частина - вільно пересувалася територією парку. Ми годували кенгуру, а поруч бігали коали, по стежці гуляли павичі, на деревах сиділи шалено красиві папуги - незабутні враження.

Але в основному ми проводили вільний час в олімпійському селищі. Найчастіше - в ігровому центрі, в якому була меса різних атракціонів, тренажерів, імітацій. Були і в комп'ютерному центрі, звідки кожен бажаючий міг послати додому лист.

- Як складалися відносини в команді, адже кожен їх вас належав до різних поколінь?

- Різниця у віці не відчувалася. Дівчата нормальні, звичайні люди. Тому, якщо і виникали гострі кути, то вони швидко згладжувалися, так як всі розуміли, що робота йде на команду, негативні емоції можуть тільки завадити виступу. Наймолодша в команді Катя Сердюк не боялася нас питати, якщо щось не розуміла. Ми дуже дружно жили: якщо кудись йдемо, то разом. Це дуже допомагало в змаганнях, тому ми і піднялися так високо. Ніхто нікого не дорікав за невдалі постріли, тільки підтримували, намагалися зняти тягар провини, адже він тільки заважав би. Від команди тільки приємні спогади. Хоча досить складно жити більше місяця разом і не набриднути один одному. Якщо у нас є медаль, значить, ми з цим впоралися.

- Які враження залишилися від Олімпіади взагалі?

- Тільки позитивні. Але церемонію закриття в практично не дивилася – хотілося бути там. Ностальгія, напевно. Таке щемливе відчуття - все! Фініш. Олімпіада закінчена. Такий момент. Після закінчення командного турніру їдемо на автобусі, дивимося: інші спортсмени тренуються, готуються. Як в паралельному вимірі.

Кажу дівчатам: «Ми просто не потрапляємо в ритм». Все відбувається поруч, але все его уже не наше, хоча ще кілька днів тому ми теж знаходилися в цьому потоці. А останні дні вже хотілося додому. Давалася взнаки втома, що накопичилася за останній час

Olympic win- Що відчуваєш, коли піднімаєшся на олімпійський п'єдестал?

- Радість, незвичайну радість. Взагалі, це почуття важко описати словами, це треба відчути. Це досягнення, як підсумок великої, важкої роботи, кропіткої, непомітною для багатьох, це те, заради чого віддавалися всі сили, заради чого доводилося відмовлятися від багатьох речей. Ось вона медаль - ти її заслужив.

- З ким в першу чергу хотілося розділити цей успіх?

- З близькими мені людьми. Хотілося відразу ж зателефонувати додому, але різниця в часі - думала, що все спали. Хоча, як виявилося, ніхто не спав - все дивилися, переживали.

- Зіркова хвороба, як думаєте, вам не загрожує?

- Не знаю. Мене друзі теж запитували: «Чи не захворіла?» (сміється). Не знаю, мабуть, ні. Тут, напевно, багато що залежить від людини, від інших якихось чинників. Але мені здається, що коли-то прагнеш до такого успіху, намагаєшся його досягти, гаруєш для цього, завойована медаль сприймається... Ну, ні як належне, а як досягнута мета. Мета, до якої ти прагнув і віддав всі сили для її досягнення.

- Які відчуття були після перших хвилин перебування на одеській землі?

- Скажу чесно, я не очікувала такого прийому. Думала, тихо собі поїду додому, відпочину. Було дуже приємно. Я дуже рада, що привезла в своє рідне місто олімпійську медаль. Вдома телефон розривався - всі хотіли привітати, і я нікому не могла відмовити. Адже все привітання щирі, від душі.

- Коли починали займатися стрільбою із лука, про Олімпіаду замислювалися?

- Я навіть півроку тому про це не думала. Мені Олімпіада здавалася чимось недосяжним, а її учасники - обрані люди, кращі з кращих. Я стежила за ходом всіх Ігор, але ніколи не думала, що я буду там. А коли почали вимальовуватися якісь перспективи, намагалася не думати: буду там - добре, немає - значить - не судилося. Мені навіть друзі, коли вітали, говорили: «Ми ніколи не думали, що Олімпіада так реальна, не кажучи вже про медалі». Таке ось сприйняття. Як виявилося, це досить реально. Немає нічого такого, чого не можна досягти. Здається, стріляти, як корейці, неможливо, але вони ж це роблять. Значить, це можливо і реально. Вони такі ж люди, їх також колотить перед стартом.

- Немає досади, що медаль срібна, а не золота?

- Ні. Абсолютно. Для мене, та й думаю для дівчат, вона золота. Я вважаю, що не можна розкидатися такими поняттями: «Яка медаль краще», говорити: «Якщо не золото, значить, не медаль». Спортсмени заради цих медалей приїжджають на Олімпіаду, травмуються. Медаль – це великий успіх, адже ти впорався з психологічним вантажем і завоював її в боротьбі з кращими з кращих.

Burdeyna 2000 04

2000. Одеса. Зустріч на залізничному вокзалі

Влад ЄФІМОВ, «Одеса-спорт»

НАТАЛІЯ БУРДЕЙНА. 2000-2020

В кар’єрі Наталії була ще одна Олімпіада – в Афінах, але повторити сиднейський успіх не вдалося – 6-е місце в командному турнірі. Втім, одеситка завоювала цілу колекцію нагород на чемпіонатах світу на повітрі та в закритих приміщеннях: одну золоту, дві срібні та три бронзові медалі, ставши однієї з найтитулованіших спортсменок в історії одеського спорту.

Досягнувши певних висот в стрільбі із блочного луку, Наталія перейшла на тренерську роботу – працює в «Динамо» і в збірній України, і має вже успіхи на національному рівні – про черговий ми, до речі, розповімо найближчим часом.

Разом із чоловіком виховує сина.

Пресслужба відділення НОК України в Одеській області

Підписуйтесь на наш канал в

Cтрілецький клуб



Партнери:

noc ukraineoblsportodsport logo7chanelreportertennislogo odesaonlineфедерация регби одесской областиТелеканал Odesa Live