Як ми вже повідомляли, рівно 10 років тому – 14 серпня 2008 року - одеська шаблістка Олена ХОМРОВА стала олімпійською чемпіонкою – разом з Ольгою Харлан, Ольгою Жовнір та Галиною Пундик здобувши перемогу в командному турнірі Ігор в Пекіні. За щасливим збігом обставин, Олена знаходиться зараз в своєму рідному Миколаєві - вона, як відомо, є вихованкою миколаєвської школи фехтування - тож можна було спокійно поспілкуватися, згадати олімпійську перемогу, поговорити про нинішнє життя.

ПЕКІН-2008. 10 РОКІВ ТОМУ

- Олена, як часто ви згадуєте ту знаменну перемогу в Пекіні?

- Принаймні, один раз на рік. В цей день ми з дівчатками чи зідзвонюємося, чи списуємося в соцмережах, вітаємо одна одну з цією перемогою. Буває, що і упродовж року згадую цю фантастичну перемогу, адже це один з найкращих моментів в моєму житті.

- Щось конкретне згадуєте?

- Якщо чесно, то переможний удар, взагалі був, немов в тумані – тут складно щось конкретне згадати. Потім трохи відійшла емоційно і тому дуже добре згадую, коли нас нагороджували. Цю неймовірну радість.

Переможні миттєвості згадувала вже, коли передивлялася відеозапис. Оля Харлан робить удар, показують команду: я десь в потемках ходжу, поруч Галя Пундик стрибає від щастя. Всі, звісно, понервували тоді. Від того і стільки емоцій тоді було.

І інколи, передивляючись той олімпійський фінал, дивуюся: «Як же тоді ми змогли виграти?!». Це було щось неймовірне. Я постійно дякую Богові за диво, яке відбулося тоді в Пекіні. Як і дякую йому за своїх діточок.

beijing 2008 02 2

 ПІСЛЯ ПЕКІНУ

- Розкажіть, як змінилося ваше життя після цієї перемоги?

- Зараз у мене зовсім інше життя, тому складно згадати (сміється). Олімпійський чемпіон – це на все життя. А тоді життя кардинально змінилося. Держава добре віддячила нам за цю перемогу в матеріальному плані. Відчувала себе людиною, яка зробила щось дуже важливе для країни. Відчувала, можна казати, необхідною людиною. Приємно було. Спочатку навіть впізнавали.

- А зараз впізнають – чи в рідному Миколаєві, чи за кордоном, де ви живете упродовж спортивного сезону (муж Олени баскетболіст збірної України Сергій Гладир довгий час зараз грає за кордоном, в минулому сезоні - за французький «Монако». – прес-служба)?

- Ні, зараз не впізнають. Напевно вже і забули про ту перемогу. Але, коли за кордоном дізнаються, що я олімпійська чемпіонка, завжди вітають, причому так щиро, немов це відбулося вчора. Просять зробити фото на пам'ять. Там для людей звання «олімпійський чемпіон» це щось неймовірне. І ти в якійсь момент дійсно розумієш, як це круто. Ти вже звик до цього, адже минуло вже багато часу, а, коли люди дізнаються про цей факт твоєї біографії, вони просто в захваті від цього: «Вау!!!». Дуже приємно в такі моменти.

10 РОКІВ ПОТОМУ

- Розкажіть, як зараз – через десять років після Пекіну - влаштоване ваше життя? Як поживаєте, одним словом?

- Повністю віддалася сім’ї. Вона у нас в цьому році збільшилася. Нас тепер четверо - у доньки Єви з’явився братик Олександр. Я повністю розчинилася в своїх дітях, віддаю їм всю свою любов, адже боюся, що не встигну – вони так швидко зростають (сміється). Проводжу з ними весь свій час. І треба дуже цінити цей час. Це щастя. Кожну хвилинку віддаю їм, вони нікуди не ходять, сидять поруч з мамочкою (сміється). А мама щаслива від того.

- Ви напевно, якщо можна так висловитися, абсолютно щаслива людина, адже і в спорті ви досягли найвищої вершини, і в сімейному житті відчуваєте себе щасливою жінкою?

- Знаєте, я вчасно пішла зі спорту і тому реалізувала себе і в сімейному житті також. Зараз я розумію, що сім’я це найголовніше в житті, адже це назавжди, а спортивна кар’єра колись закінчується. Розумію, що могла б ще продовжити кар’єру. Але на той момент треба було закінчити зі спортом, щоб побудувати щасливу сім’ю.

- Коли ви робили перерву в кар’єрі, ви, наскільки пам’ятаю, планували невдовзі повернутися в спорт?

- Так. У мене були думки, що я народжу дитину та повернуся у фехтування. Але після того, як я народила дитину, зрозуміла, що це неможливо.

Якщо б Сергій грав в Україні, повернення в спорт напевно було б реально, але він грав за кордоном, тож ми б не бачилися, і він би не бачив дитину. А так в нормальній сім’ї не повинно бути.

- Чи підтримуєте зв'язок зі своїми подругами по «золотій» команді?

- Так. Скажу навіть більше: сьогодні ми зустрінемося з Олею Харлан, яка, за щасливим збігом обставин, теж перебуває зараз в Миколаєві (бесіда проходила 14 серпня. – прес-служба). Відзначимо, так би мовити, наш успіх десятирічної давнини. Галя Пундик відкрила свою фехтувальну студію в США, де вона зараз мешкає. Тренує дітей. Ще одна моя  напарниця по олімпійській команді зразку 2008 року Оля Жовнір, як і Оля Харлан, ще продовжує фехтувати.

- Які плани на майбутнє?

- Коли дітки підростуть, думаю, що повернусь в спорт - можливо, відкрию свою фехтувальну школу. Можливо, спробую себе в якості тренера. Я слідкую за сучасним фехтуванням, люблю дітей і гадаю, що у мене могло б непогано вийти на тренерській ниві, я могла б щось дати для розвитку фехтування, адже це чудовий вид спорту, якому треба зростати. У мене є досвід, яким я могла б поділитися.

- Щоб ви хотіли побажати юним спортсменам, які націлюються на великі цілі?

- Хочу побажати, щоб вони не зупинялися перед труднощами, не боялися ніяких перешкод. Щоб досягнути великих висот, треба дуже старанно працювати – як говорять, через кров та сльози. Все, чого ми досягаємо через труднощі, робить нас більш сильними.

 

18 серпня 2008 року. Олена ХОМРОВА. Інтерв’ю після Пекіну. ВІДЕО 

 

Lena 2018 7 1

Прес-служба НОК України в Одеській області

Партнеры:

noc ukraineoblsportodsport logo7chanelreportertennislogo odesaonline