Кандидат на участь і Олімпійських іграх-2020, одеський борець вільного стилю Василь МИХАЙЛОВ дав дуже цікаве інтерв’ю сайту Асоціації спортивної боротьби України. Від дитинства до Олімпійських ігор – такий діапазон питань, які були поставлені.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ. БЕССАРАБІЯ

– Як ти прийшов в боротьбу? Розкажи про свого першого тренера, світлої пам’яті – Петра Арабаджи.

– Спочатку ходив на футбол. Спортивна школа знаходилася поряд з футбольним полем. І мій перший тренер звернув на мене увагу, помітив, що я досить спритний, маю гарну координацію, швидко бігаю, стрибаю, хлопець занадто енергійний і він запросив мене на боротьбу.

– Яким наставником був Петро Георгійович?

– Петро Георгійович був справжнім педагогом, до кожної дитини ставився з увагою та любов’ю. Коли в 2008-му році вперше виграв чемпіонат Одеської області, ми поїхали на відбір до Херсонського спортивного училища. Богу дякувати, мені пощастило пройти відбір, і відтоді розпочалася моя спортивна кар’єра під керівництвом інших наставників.

Myhaylov 10

– Знаю й особисто бачив, що боротьбу в Бессарабії дуже люблять. Поділись досвідом, як національні змагання, що проходять під відкритим небом у вас вдома, впливають на формування майстерності професійних борців?

– Дуже позитивно. Навіть цього року, в умовах карантину, коли тренування в залах були обмежені, я багато разів брав участь в національних турнірах, які відбулися на свіжому повітрі, з великою кількістю глядачів. Такі змагання – це справжнє видовище! Збирається дуже багато людей різного віку, аби підтримати своїх борців. Особливо люблять боротьбу в моєму селі Тарутине, з якого я родом! Коли виходиш на килим, відчуваєш колосальну живу підтримку односельців, шалену енергетику вболівальників – вони кричать, аплодують, реагують на кожну твою дію. Ця атмосфера не тільки додає сил, а й емоційно тебе загартовує – ти починаєш сприймати змагання як святкове дійство, де глядачі радіють самій боротьбі, хоча і перемогам, звісно, також. В Бессарабії – в болгарських і гагаузьких селах, і це давня традиція, щороку проводять такі фестивалі!

– З якого віку брав участь в цих фестивалях і чи часто виборював на них барана?

– Боровся з дитинства. Пам’ятаю перший такий фестиваль, в якому брав участь, проходив на вулиці, в парку. Чесно кажучи, не пам’ятаю, скільки баранів виборов за своє борцівське життя.

– Вже мабуть цілу отару? (сміємося разом)

– Це точно! Дуже багато разів боровся і перемагав.

КРОКИ КАР’ЄРИ

– Василь, ти здобув звання чемпіона України в усіх вікових підгрупах, чи пам’ятаєш свої перші перемоги?

– Звичайно. Перший раз звання чемпіона України серед юнаків виборов у вазі до 38 кг. Боротьбою почав займатися з першого класу. Зізнаюсь, на початку, як і всі діти, бавився, грався, бешкетував і не ставився до тренувань серйозно. Вже з сьомого класу почав займатися більш усвідомлено, а в 12 років вступив до Херсонського спортивного інтернату.

Mihaylov 2014

Василь МИХАЙЛОВ в 2014-му році

– В 2011 році ти вперше переміг на чемпіонаті Європи серед кадетів в Польщі, що відчував в той момент?

– Це був мій перший чемпіонат – на ньому я виконав норматив майстра спорту України. Стоячи на п’єдесталі, коли лунав гімн України, мене – хлопця із невеличкого болгарського села, переповнювали неймовірні відчуття! Емоції, як-то кажуть, зашкалювали. Перемога на чемпіонаті Європи залишила в моєму серці дуже приємні спогади. Додала впевненості. Почувався безмежно щасливим в той момент!

– Своє перше європейське «золото» ти виборов навчаючись в Херсоні. Хто із тренерів допомагав тобі, давав слушні поради і був з тобою весь час поруч?

– Під навчання з нами працював старший тренер Валерій Савченко, а зі мною безпосередньо, мій особистий тренер – Роман Павлов, нині суддя олімпійської категорії. Саме з Романом Валерійовичем ми їздили на всі змагання і завдяки його роботі та підтримці мені вдалося вибороти перше європейське золото.

– Наскільки складним для тебе був перехід у чоловічу боротьбу?

– Юнацька і молодіжна боротьба дуже відрізняється від дорослої боротьби. Молоді борці працюють більш відкрито. Часто атакують. І ти звикаєш до того, що твої суперники, навіть якщо сам не поспішаєш, самі йдуть на загострення. Чоловіки повністю змінюють тактику боротьби. Вони просто перестають робити невиправдані дії. Для мене перехід в дорослу боротьбу був дуже непростим. Спочатку боровся в легкій вазі, потім почав рости, змінював вагові категорії і мені було складно пристосуватися до нових суперників. В чоловічій команді мені не вистачало то сили, то техніки, то досвіду. І я не відразу почав перемагати на чемпіонатах країни. Вже під час виступів за Одеську область, працюючи наполегливо зі своїм тренером, вдалося показати результат.

ТРЕНЕРИ

– Ти дуже технічний борець, хто допомагав тобі ставити техніку?

– Звичайно, багато мені дав мій перший тренер – Петро Арабаджи. Він заклав базу. Плоди почали з’являтися під час навчання в Херсонському інтернаті, ну і сьогодні, після переїзду в Одесу, ми уважно аналізуємо боротьбу і працюємо над помилками з моїм тренером Андрієм Павловичем Панаітовим.

– Хто навчив тебе думати під час поєдинку і працювати помірковано?

– Ми не раз говорили на цю тему з Андрієм Павловичем і він, під час наших довгих розмов, намагався роз’яснити мені, що під час важливої сутички не потрібно діяти сумбурно і хаотично. Не слід, особливо на початку, стрибати та метушитися. Така невпорядкована поведінка забирає багато енергії й не завжди дає хороший результат. Зрештою, можна просто не розрахувати «пального». Як каже мій тренер: «Завжди встигнеш витратити сили. Спершу подумай, сім разів відміряй, а потій «ріж!»

– Вже п’ять років ти тренуєшся в Одесі під керівництвом Андрія Панаітова. Як на тебе вплинула співпраця із ним?

– Однозначно можу сказати це були насичені, продуктивні та результативні п’ять років. Працюючи з Андрієм Панаітовим став більш відповідальним, почав глибше замислюватися над своїм життям, цінностями, пріоритетами. Все приходить з досвідом. Дорослішаючи, починаєш ставати професіоналом. Змінюєш відношення до своєї справи. Раніше вважав, що боротьба – це моє хобі. А сьогодні вже усвідомлюю, що це моя робота.

Mihaylov Panaitov

2019. Мінськ. Європейські ігри. Василь МИХАЙЛОВ зі своїм тренером Андрієм ПАНАІТОВИМ

Vasil 07

– На ліцензійному чемпіонаті світу в Нур-Султані-2019 в поєдинку проти Зелімхана Гаджиєва, з яким ти раніше зустрічався і в якого перемагав, тобі не вистачило якихось секунд, щоби здобути перемогу і вибороти олімпійську ліцензію. Такі ситуації, коли ти був в кроці від перемоги, траплялися не раз. Чи вдалося сьогодні вирішити для себе це питання?

– На рахунок Гаджиєва ми багато працювали, думали, аналізували, і дійшли висновку, що до кожного суперника має бути свій підхід. Що стосується сутички на чемпіонаті світу, мені потрібно було працювати першим номером. Я ж більше вичікував, поводився вкрай обережно.

– Ти слушно зауважив, що чоловіча боротьба вимагає більше сил, досвіду, рішучості і перемагає, як показує практика, як правило, той борець, хто йде вперед, атакує, проявляє активність.

– Більше того, борець який намагається проявляти ініціативу, працює першим номером, відразу здобуває прихильність суддів, і вони починають його заохочувати. Це теж важливо.

– Сьогодні твоя боротьба починає змінюватися, ти все частіше починаєш атакувати першим, наскільки складно сформованому, досвідченому борцю змінити стиль боротьби?

– Потрібно почати із психології. Визначитися, ти боронишся чи атакуєш. Зрозуміти, хто починає першим. Як любить наголошувати мій тренер: «Найкращий захист – це наступ!».

ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ

– Чи правда, що півтора роки тому ти пережив кризу і в тебе навіть виникла думка завершити кар’єру?

– В мене справді був складний період, почав не встигати тренуватись. Але потім зібрався з думками, зрозумів, що присвятив боротьбі 15 років, віддав цій справі стільки поту, сил, крові, і не досягнув тієї мети, якої прагнув. Олімпіада не за горами і потрібно зробити все, щоб завоювати медаль, про яку мріяв все життя.

– Без сумніву, Андрій Павлович дуже переживав за тебе, знайшов правильні аргументи і зумів вплинути на твоє рішення?

– Звичайно, він дуже хвилювався за мене. Андрій Павлович теж боровся, він є майстром спорту, добре розуміється в боротьбі, відчуває, що в мене є потенціал. Він бачить в мені талант. І коли ми розмовляли, він пояснював, що якщо Господь дає тобі талант, ти не можеш зарити його в землю. Ти повинен багато працювати і реалізувати той дар, яким нагородив тебе Бог.

– Що дає тобі стимул не опускати рук, активно працювати?

– Як я вже сказав – бачу ціль, не бачу перешкод!

– Які у тебе плани?

– Не знаю, що буде в подальшому з пандемією, але поки, наскільки відомо, чемпіонат світу не відмінили. Тож на даний момент, моя мета поїхати на чемпіонат світу і вибороти медаль, бажано «золото». А з наступного року сподіваюся взяти участь в ліцензійних турнірах і вибороти путівку на Олімпіаду.

ВСЕБІЧНА ПІДТРИМКА – ЗАПОРУКА УСПІХУ

– Кому б хотів подякувати за підтримку?

– Мене підтримує багато людей. Багато хто мені допомагає. В першу чергу хотів би подякувати своєму особистому тренеру. Своєму другу та спаринг-партнеру, капітану нашої команди Семену Радулову, ФСТ «Динамо», за яке виступаю, спортивному клубу Національної гвардії України. Хочу подякувати і президенту клубу «Мангуст», заслуженому працівнику фізичної культури і спорт – Магомеду Магдієву, віце-президенту Всеукраїнської пляжної боротьби – Тетяні Акуленко. А також моєму односельцю, фермеру – Саві Чернєву за всебічну підтримку та допомогу.

– Щоб б побажав молодим борцям?

– Не сидіти вдома, а йти до залу і працювати. Спорт – це дисципліна, здоров’я, гарний настрій, друзі. Боротьба розвиває людину, виховує її характер. Формує не тільки фізично, а й морально. Тим більше, в наш непростий час, коли діти постійно сидять в гаджетах втрачають інтерес до життя, і їм все стає нецікавим.

Vasil 73

Пресслужба відділення НОК України в Одеській області

за матеріалами http://ukrwrestling.com.ua/

Подписывайтесь на наш канал в


Партнери:

noc ukraineoblsportodsport logo7chanelreportertennislogo odesaonlineфедерация регби одесской областиТелеканал Odesa Live