Сьогодні, коли вже ХХХІІ Олімпійські ігри набрали оберти, ми відкриваємо рубрику «Професія – тренер», в якій розповідатимемо про людей, які часто-густо залишаються поза кадром, але завдяки яким спортсмени Одеси і Одеської області прославляють наш регіон далеко за його межами. Це – тренери – люди, роль яких в успіху іноді недооцінює преса, але цілком об’єктивно розуміє сам спортсмен.

Відкриває рубрику тренер з карате Денис МОРОЗОВ, який є одним з топ-наставників на планеті в своєму виді спорту – він єдиний в світі, хто підготував двох спортсменів-учасників Олімпійських ігор, двох одеситок – Анжеліку ТЕРЛЮГУ і Ірину ЗАРЕЦЬКУ, яка представляє Азербайджан (на фото). Ці спортсменки є першими номерами світового рейтингу в своїх категоріях, мають чимало колекцію титулів та небезпідставно входять в число фаворитів змагань в Токіо-2020, які стартують вже 5 серпня.

СПОРТСМЕН

- Денисе, розкажіть, як у вашому житті з’явилося карате, завдяки кому цей вид спорту в ній залишився, ставши ії основою?

- Так символічно вийшло, що ми зараз знаходимося поруч з тим місцем – спортивним залом на «Крижинці», де розпочинався мій шлях в карате. Під керівництвом Олександра Тюріна – чудового тренера, який дав путівку в життя багатьом хлопчакам. Тоді ми займалися стилем цунамі. Потім нам стало мало місця, і ми побудували залізний бункер – я так його називаю, адже він був обшитий металом. Заввишки ця споруда була, і зараз є, метрів десять. Там вже у нас був свій зал, який ми ділили з боксерами, яких тренував Сергій Пятецький – ми тренувалися по три рази на тиждень. У нас було щось на зразок татамі – гімнастичний килим напевно. Там вже у нас відбулися перші змагання, там вже я став формуватися як спортсмен. Займався я тут десь п’ять років – з 1990-го по 1995-й рік. І всі ті якості, якими я зараз володію і намагаюся прищепити своїм учням, були прищеплені мені саме в цьому залі на «Крижинці». Олександр Вікторович заклав в нас базові якості.

Тоді багато клубів існували для того, щоб хлопці могли, як говорять, віджати кошти, тобто не для спорту, а для заробітку. Можливо, і я пішов цим шляхом, якщо б не тренер. Кожної неділі він збирав нас та проводив теоретичні заняття – розповідав, як треба правильно жити, зачитував книги, мудрі вирази. Ми дискутували на ці теми. Напевно головна теза його занять, те, що було закладено в мені як основний канон: не відступати та не здаватися. Тому я завжди займався карате, незважаючи на травми та інші труднощі. Це і прищеплюю своїм учням. Займатися треба заради якоїсь цілі, а не просто так – для підтримки штанів, як говорять, витрачаючи при цьому чимало сил та поту. Якщо ти вибрав спорт основним видом діяльності, треба йти до кінця.

Morozov 08

1993. Одеса. СК "Крижинка". Перші роки навчання карате. В центрі (на задньому плані) - Денис МОРОЗОВ (праворуч) і його перший тренер Олександр ТЮРІН.

Morozov 09 1

1994Одеса. Зліва направо: Денис МОРОЗОВ, Станіслав ЗОЛОТУХІН і Денис ВОЛОШИН

Також хочу відзначити ще двох осіб, які внесли великий вклад в формування мене як спортсмена. Це відомий український спеціаліст Олександр Негатуров і засновник федерації Сін-Сьобу в Україні Валерій Галан. Олександр Віталійович відкрив мені дорогу у великий спорт в прямому і переносному значенні, за що я йому дуже вдячний. Мої переможні серії в Україні на всіх турнірах відбулися саме тоді, коли я у нього тренувався. Ми і зараз підтримуємо добрі стосунки і часто перетинаємося в рамках спільних тренувань між спортсменами наших клубів. Валерій Васильович не був моїм особистим тренером, але, тим не менше, я вважаю вніс величезний вклад в мою підготовку і дав потужний імпульс до саморозвитку. У той час ми перетиналися тільки на зборах, а тоді вони були популярніші змагань. Якщо коротко, то він унікальна людина і видатний майстер карате, який зумів створити найсильніший колектив спортсменів і тренерів. Я не бачився з ним десь років двадцять п’ять, але зовсім недавно випадково мені дали номер його телефону. Це було дуже несподівано, і перед тим, як зателефонувати, хвилювався, як і двадцять п’ять років тому, коли був початківцем. Ми добре поспілкувалися, і він привітав мене з моїми досягненнями

У Олександра Вікторовича займалося чимало хлопців, а я був у групі спортсменів, яке прийшло на зміну «напівпідвальному» поколінню, представники якого займалися не спортом як таким, а більшою мірою технікою, адже змагань тоді не було. А моє покоління мало можливість брати участь у змаганнях. Ми їздили з Олександром Вікторовичем на різні турніри, і мої результати були найкращими серед його вихованців. Щоправда, не відразу. Я був найстаршим з його учнів. Тоді в групі також займалися такі відомі зараз особистості як Денис Криловський, Олексій Коханець, Андрій Сельський , Денис Яковлев, який зараз є деканом факультету політології юракадемії – з ним й досі підтримаємо гарні стосунки.

- Чому все ж таки залишилися в карате? Зараз напевно вже можете проаналізувати, маючи неабиякий досвід.

- На те, щоб я залишився в карате, звісно, дуже вплинув тренер. Олександр Вікторович не говорив деякі речі напряму, але між строк я прочитав і вважав це моїм секретом успіху: «Справжній чемпіон не курить і не п’є. Ви станете переможцем, якщо будете дотримуватися певних правил. Будете чесною та порядною людиною». На мою, тоді дитячу психіку, це справило сильне враження. Я подумав, що я дізнався секрет, який ніхто не знав. Дотримувався цих правил і перемагав. Що стосується техніки, то в перші три роки у мене мало що виходило – за результатами я був останнім в групі. Але я завжди залишався в залі після тренування та хвилин сорок-п’ятдесят допрацював. Відпрацьовував в парі з кимось комбінації, що бачив на касеті. Дуже багато працював з мішком, адже його можна було нормально побити. Тоді конкуренція в Україні була не така вже і висока, і успіхи не заставили себе довго чекати. А коли почав вигравати, зрозумів, що недарма витрачаю стільки сил на тренуваннях, тобто прийшла впевненість в своїх силах, а це дуже важливо. І ти вже починаєш згадувати, завдяки чому це відбулося. А відбулося це завдяки тому, що ти дотримувався здорового способу життя, правильного харчування, правильного відношення до людей. Це мій девіз. І такі цінності я намагаюся прищеплювати і своїм вихованцям. Дуже незадоволений, коли хтось з моїх вихованців п’є, чи курить, навіть кальян. У свій час вигнав з клубу дуже відомих зараз спортсменів саме за порушення цих правил. І й досі їм цього не можу вибачити. Адже між тренером і учнем має бути повна довіра. Якщо мене обманюють, я цього не вибачаю. Дівчата теж про це знають. І конфлікти, які у нас траплялись, були саме через порушення режиму.

Зараз, коли ми відібралися на Олімпіаду, вони зрозуміли, що я мав рацію, і ніхто вже режим не порушує. Навіть, коли я запропонував випити шампанського за вихід на Олімпіаду, дівчата відмовилися.

- Чи можна говорити, що ви в своїх вихованках намагаєтеся реалізувати ті цілі, як не досягли самі як спортсмен?

- Так, і це є для мене мотивацією. Займаючись цим видом спорту, відчуваєш чималий стрес, адже, крім вболівальників, у тебе є недоброзичливці, які регулярно псують тебе настрій, але великі цілі дуже мотивують – ті цілі яких не досяг як спортсмен, але яких цілком можуть досягнути мої вихованки – тому і продовжую працювати над цим.

Morozov 11

Morozov 20

Morozov 10

Morozov 13

ТРЕНЕР

- На якому етапі ви зрозуміли, що пора переключатися на тренерську кар'єру?

- На початку 2000-х в Одесі фінансування карате як такого не було, більшою мірою така ж ситуація і зараз. Тим, хто брав участь у змаганнях та тренувався кожного дня, треба було шукати роботу, пов’язану з карате, а саме ставати тренером. Тому, вже розпочинаючи з вісімнадцяти років, я вже допомагав тренувати Олександру Вікторовичу, саме на «Крижинці», де сам розпочинав свою кар’єру. Навіть тренування іноді проводив. Також я допомагав проводити тренування своєму другому тренерові – Олександру Негатурову. І мені дуже подобалося проводити тренування, відпрацювати так, як я це бачу, адже відчував, що мені треба, бачив, що треба іншим спортсменам. Саме в той період я набрав свою першу групу – в залі, що й зараз функціонує на вулиці Степовій. Серед учнів були відомий зараз тренер Євген і Валерій Степанчук, Інга Гадяцька, Анатолій Горшков, який зараз живе в Англії. В 2000-му році я разом з Денисом Яковлевим та Андрієм Сельським створив клуб «Олімпік». Тоді я був головним тренером клубу, а Денис – президентом. У нас було доволі сильне покоління спортсменів, а «Олімпік» довгий час був найсильнішим клубом в Україні. Пам’ятаю, що ми своїм маленьким клубом постійно вигравали великий міжнародний турнір «Кубок Києва». Наприклад, один відомий український клуб виставляв близька ста спортсменів, ми – двадцять, але в підсумку – перемагали. Чотири раз поспіль.

Morozov 07 2

Morozov 14 1

Morozov 21

Morozov 24

- Завдяки чому вдавалося перемагати – замислювалися над цим?

- Моєю фішкою, яка відрізняла мене від інших тренерів було те, що сам ще був діючим спортсменом. Коли тренуєшся разом зі своїми вихованцями, відчуваєш, що дійсно їм треба, краще бачив. Іноді в спарингу міг піддаватися, щоб спортсмен міг відпрацювати необхідну якість та відчути впевненість в своїх силах, іноді працював в повну силу, виховуючи характер і силу волі підопічних. Психологічний підхід до тренувань у мене був і тоді, і зараз. Я його застосовую і в підготовці Анжеліки Терлюги і Ірини Зарецької.

- Ці спортсменки, яких ви тренуєте з юних років, стали олімпійцями, завоювали чимало світових нагород. Ви зростали разом зі спортсменками. Розкажіть, завдяки чому?

- Мій підхід початково відрізнявся від інших тренерів. Я на великі міжнародні змагання завжди їздив з відеокамерою та знімав бої кращих спортсменів світу. А коли приїжджав до Одеси, заходив в зал і говорим своїм підопічним: «Забудьте про те, що ви знали до цього, розпочинаємо працювати по-новому». Я бачив нові тенденції в світовому карате і впроваджував їх в тренувальний процес. Був час, коли іранці показували фантастичну техніку ніг, Біомонті – цікаві кидки. Рафаель Агаєв, взагалі, поміняв увесь світогляд, коли почав робити кидки та підсічкі з клінчу. Він показав зовсім інший підхід до техніки, жорсткості, концентрації. В кожному році я можу назвати спортсмена, який вплинув на розвиток світового карате та мої принципи підготовки. Так кити як Уейн Отто, Алекс Біомонті, Джуніор Лефевр, Рафаель Агаєв, вся збірна Ірану. Зараз мені дуже імпонують збірні Єгипту і Марокко, які постійно додають новації в підхід до підготовки спортсменів. Даю оцінки, систематизую, розвиваю методику. На мій погляд, моя унікальність в тому, що не сліпо копіюю чиїсь принципи підготовки, а беру найкраще і адаптую їх під своїх спортсменів. Я постійно змінююся, шукаю щось найкраще на даному етапі.

Дві олімпійські ліцензії – продукт моєї системи підготовки, яку складно повторити. Це моя інтуїція, моє бачення того, що краще на даний момент. На всіх великих змаганнях я в залі з самого ранку – черпаю інформацію, нові ідеї. Таким чином і розвиваюся. Я, коли був спортсменом, орієнтувався на кращих, намагався їх повторити, використовував ці напрацювання в підготовці своїх підопічних. Найважливіше – в деталях, які відчуваю як спортсмен з чималим досвідом. З віком становлюся мудріше, досвідченіше. Маю велику відеотеку, намагаюся знайти зв'язок минулого і сьогодення, намагаюся знайти непереможний стиль, який допоможе завоювати золоту олімпійську медаль.

Morozov 31

27 березня 2021. Одеса. СК "Тигрьонок". Тренувальний табір. Денис МОРОЗОВ і багаторазовий чемпіон світу Уейн ОТТО.

Morozov 32

Morozov 33

АНЖЕЛІКА ТЕРЛЮГА ЯК ПРОДУКТ КЛУБНОЇ ПІДГОТОВКИ

- Згадайте, будь ласка, момент знайомства з Анжелікою Терлюгою. Чи були в неї вже тоді задатки стати тим, ким вона вже стала?

- Ні, не пам’ятаю. До 2010 року у мене в клубі було чимало сильних спортсменів. Ані Ліка, ані Ірина Зарецька були далеко не найсильнішими з них. Вони влилися в колектив саме через те, що в ньому були спортсмени. Багато спортсменів, чого ж скромничати, переходили в клуб саме через це. Перші покоління каратистів, що займалися в клубі, були дійсно сильними і показували високі результати. Так, Ліка і Ірина були перспективними спортсменами, але не такого рівня, щоб я з ними займався індивідуально.

Ми брали участь у великій кількості міжнародних турнірів: по одному, а той по два рази, на місяць. Їздили великим колективом, тож мені, в першу чергу, доводилося більшою мірою стежити за дисципліною, за тим, щоб ніхто не пропустив свій бій, ніж шукати талановитих дітей. На цих турнірах майже всі спортсмени клубу завойовували медалі, а самим великим горем було то, що хтось один приїжджав додому без нагороди. Траплялося, що двадцять спортсменів, один був без медалі. І ще один цікавий факт. На одному з чемпіонатів Одеської області, який був доволі сильним за рівнем, всі спортсмени клубу, які брали участь у змаганнях, завоювали золоті медалі. Тоді я отримував кайф не від індивідуальних занять, а від клубних перемог. Колекціонував, так би мовити, трофеї – зараз вони красуються у мене в клубі.

Колектив зростав дуже швидко – як гриби після дощу. І становився все сильніше і сильніше. Але так не могло продовжуватися нескінченно. Рівень деяких спортсменів становився таким високим, що їм вже було нецікаво їздити на ці численні турніри і перемагати, на прикладаючи зусиль. Вони вже бажали брати участь на турнірах ВКФ, чемпіонатах світу та Європи. Першими з таких якраз виявилися Ліка та Ірина. І якщо ми готувалися до таких змагань, то це вже відбувалося на більш серйозному рівні, тобто треба тренуватися кожного дня, а той і двічі на день. Дівчата з цим погодилися, а інші – ні. І це стало початком руйнування моєї команди. Багатьом спортсменом, а великою мірою їх батькам, не подобалося, що з деякими спортсменами займаюся більше. Деякі просто не могли займатися зранку і вимагали, щоб я їх не проводив, а крім того, ще доставалося спортсменам, які брали участь в ранкових тренуваннях. Як зараз пам’ятаю, як Іра Зарецька з образою в голосі питала мене: «Сенсей, в чому моя провина? Чому вони зляться на мене і не бажають зі мною дружити?». І тоді відбувся розподіл між тими, хто може займатися частіше, а хто – ні. Тоді я не впорався з тією ситуацією. Не впорався як педагог і як людина.

- Можливо, це було на краще?

- Ні. Було б краще зберегти колектив та завоювати не дві ліцензії, а більше. Тоді я не впорався. І це моя риса характеру, мій мінус. Я запальний, часто йду на конфлікт, якщо бачу якусь несправедливість по відношенню до себе. Цією риси я не позбувся і доволі часто і Іра, і Ліка вказують мені на цей недолік, хоча, в цілому, навчилися з цим миритися. Вони можуть сказати: «Сенсею, ви були не праві. Ви бачите тільки зі свого боку. Погляньте на ситуацію з нашого боку». Я прислухаюсь і бачу, що життя крутиться не тільки навколо мене, є чимало речей, які я не можу бачити, чи контролювати.

Тоді я майже весь колектив втратив. Залишилися тільки ті, хто вирішив присвятити карате своє життя. І коли дівчата говорять в своїх інтерв’ю, що карате – це їхнє життя, це, дійсно, так і є. Для мене карате також все моє життя. Я розумію їхній настрій: стільки присвятити часу, стільки витратити сил, і не завоювати золоту медаль – це було б не по-нашому. Життя так навчило: якщо вклав чимало сил, то треба досягнути мети.

- Можливо, не треба витрачати стільки сил, щоб перемагати на всіх змаганнях, а зосередитися тільки на золоті Олімпіаді…

- Не бачу в цьому раціонального зерна. Треба завжди ставити високі цілі. В кожному турнірі, інакше навіщо тренуватися.

- Не можу не запитати про вашого сина Максима, який також у вас тренується. Які у нього перспективи?

- Максим спокійний, дуже любить працювати над собою – він трудоголік за натурою. У нього був перехідний період – він різко додав у зрості, у зв’язку з чим виникли певні проблеми зі здоров’ям. Ми зробили перерву в заняттях карате і стали активно працювати над фізпідготовкою, що дало свої плоди – він став, так би мовити, м’язовим, дуже міцним, що дуже важливо для карате. Зараз він знову займається, а що стосується спортивних результатів, вони ще прийдуть – я прикладу до цього максимум зусиль. Але й сам Максим теж повинен пахати, щоб досягти результату. Інакше – його не буде. Я йому так і сказав. Не біда, що він зараз не показує результатів у міжнародних змаганнях, Ліка теж в юнацькому віці не була серед найкращих, втім, зараз вона перший номер світового рейтингу. Якщо у тебе гарне здоров’я, у тебе хороший тренер, хороший зал, ти обов’язково доб’єшся успіху. І техніка карате у Максима на рівні.

2020-й

- 2020-й рік хоч і пройшов під знаком коронавірусу, у зв’язку з чим була перенесена Олімпіада, тим менш був успішним для вас як для тренера, адже дві ваші підопічні завоювали олімпійські ліцензії, чим не може похвастати будь-який інший тренер…

- Так, дійсно, тільки у мене дві олімпійські ліцензії. І, дійсно, рік вийшов успішним, адже вже на початку року ми виграли те, що інші мріють виграти за все життя: мої дві кращих вихованки піднялися на п’єдестали всіх змагань, в яких брали участь – турнірів Прем’єр-ліги та серії А, за виключенням одного.

Так, Олімпіада була перенесена, але в цьому також є позитивний момент – з’явилося більше часу для підготовки до головного старту життя: приділити увагу «фізиці», новим ідеям та залікувати травми. Упродовж 2019-го, як ви знаєте, була шалена гонка за ліцензією і часу для тренувань просто не було.

Звісно, у нас великі надії на виступ на Олімпіаді. У нас є продуманий план підготовки, щоденні тренування, і дівчатка, що не може не радувати, дуже вмотивовані і професійно ставляться до всіх складових роботи, в тому числі до себе – фізпідготовки, харчуванню. Тож мені як тренеру працюється легко, вговорювати нікого не треба.

- Наскільки задоволені роботою Анжеліки Терлюги в тренувальному процесі саме в 2020-му, коли було багато часу для цього?

- Так, я задоволений тим, як потужно вона провела минулий рік. Можу сказати, що вона три рази була готова до Олімпійських ігор, тобто три рази пройшла тест готовності. Особливо добре вона була готова саме в серпні 2020-го, коли мала відбутися Олімпіада. Тож олімпійський цикл підготовки протестували, залишилося його реалізувати.

ЩАСТЯ ЯК ВОНО Є

- Денисе, що відчули, коли стало відомо, що ваше учениця Анжеліка Терлюга гарантувала собі участь в Олімпійських іграх?

- Це відбулося вже в перший день турніру в Дубаї, коли Ліка перемогла у півфіналі німкеню Яну Месершмітт. У мене був просто нереальний емоційний сплеск. Я вже все підрахував і знав, що моя спортсменка недосяжна в олімпійському рейтингу. Тільки ось вона ніяк не могла в це повірити. Я вітав Ліку, а ті, хто, про це дізнався, вітав мене. Втім, на фоні втоми після важкої гонки за ліцензією емоції трохи були нівельовані. Не було таких яскравих емоцій: «Ось візьму і поляну накрию». Тим більше, ще не було відомо, чи завоювала ліцензію Іра. Але після виходу у півфінал вона все підрахувала, і повідомила мені про це. Ось така подвійна радість.

Я ходив по готелю з трохи божевільним виразом обличчя, і всім показував на пальцях «два», тобто дві ліцензії. Всі розуміли, що відбулося, і щиро мене вітали. Ця тема була на слуху, це була мета, яку всі бажали досягти.

Terliuga Dubai 1 4

16 лютого 2020. Дубай. Після виступу на турнірі Прем'єр-ліги Анжеліка ТЕРЛЮГА гарантувала собі олімпійську ліцензію

РЕАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

- Після чемпіонату світу-2018 Ліка видала просто феноменальну серію результатів. Щоб це зробити, треба бути підготовленими за всіма складовими на високому рівні, чи не так?

- Не можу сказати, що саме до олімпійського відбору була масштабна підготовка. Анжеліці просто вдалося знайти свій стиль, який поки що ніхто не зміг розгадати і зрозуміти. Деякі спортсмени пробують це робити, але, поки не можуть його зрозуміти. Тут немає законів та правил. Вона більше працює на інтуїції, працює і на відчутті. На відчутті моменту. А це не піддається механічному поясненню, це неможливо натренувати. Це відчуття – це якість людини, яка відпрацьована роками ії наполегливої праці на тренуваннях і на змаганнях, а це сотні турнірів, в яких вона брала участь, починаючи з маленького віку, навчаючись долати себе. Всі ці складові дали їй якості, які не тренуються. Якості, котрі просто є в неї. У Ліки є і людські якості, які накладаються на карате. Вона – дуже пробивна дівчинка. Якщо треба, може і поконфліктувати. Якщо треба щось сказати гучно, вона скаже це гучно, скільки б людей не було б навколо. Вона любить відстоювати свої права і ніколи не мовчить, коли бачить несправедливість. В житті Ліка не соромиться старших і титулованих людей, бо вже сама є такою. В неї є така, я би сказав, одеська наглість. Пробити, домовитися, викрутитися, підлаштуватися. У неї це присутнє і на татамі, і в житті. Вона легко перелаштовується при зміні ситуації, без видимих зусиль справляється з труднощами.

Інтуїція, життєве самозбереження, ідеальна техніка – ці складові дали симбіоз неповторності, який складно вивчити. Деякі спортсмени пробують використати ії слабкі сторони, але ми теж не стоїмо на місці: шукаємо шляхи, щоб стати непереможними.

Було чимало питань до ії фізичної підготовки - вона втомлювалася та робила зайві рухи, також фізична підготовка впливає і на кількість ударів. І ми наполегливо працюємо у цьому напрямку, адже витримати таку дистанцію тренувань і змагань дуже важко. Чимало спортсменів на цьому ламаються. Думаю, що ми завжди десь на крок попереду своїх суперників. Вони щось знаходять, але ми знаходимо чим відповісти.

Плюс Анжеліки – відсутність системності. У неї є відчуття моменту, яке вона відмінно використовує в поєдинку. Крім того, вона завжди рішуче розпочинає свої бої. Вона атакує і ризикує, коли треба. Іноді Ліка придумує якісь екстра-техніки, які до цього не відпрацьовувала. Вона може знайти ключ, вихід із дуже важкої ситуації. Такі якості не тренуються. Але на Олімпіаді має бути грамотне поєднання тих якостей, якими вона володіє, і імпровізації. Це має бути у балансі.

Звісно, ми маємо досягти піку готовності на Олімпійських ігор. Якщо під час бою скінчиться запас імпровізації, вона повинна мати такий арсенал техніки в роботі рук та ніг, який використає в цей, чи в будь-який інший момент. Ми маємо відпрацювати цей арсенал максимально.

Terliuga 03 01

- Як проходила робота в період підготовки до змагань – працювали над слабкими сторонами, чи над сильними?

- По-різному. В залежності від різноманітних факторів, в першу чергу, виходячи із стану Ліки. Якщо їй треба відпочинок, треба його дати.

Іноді я бачу, іноді Ліка говорить. Іноді я не бачу, іноді я ії не чую. Ми шукаємо шляхи, адже ми вперше знаходимося в стані підготовки до Олімпіади. Олімпійську підготовку складно порівняти з попередньою, адже, це вперше і для нас обох, і для всіх каратистів. Це нова відповідальність. Раніше не було такої кількості змагань, не було таких цілей, щоб стільки тренуватися.

При плануванні підготовки я використовую знання і з інших видів спорту – беру, звісно, найкраще, на свій погляд і використовую, що найкраще для самої Анжеліки, і також враховую при цьому ії стан. Зазвичай, ми тренуємося кожного дня. Зараз у нас вже олімпійська підготовка. І поки не було змагань, ми більшою мірою працювали над фізичними даними, займалися лікуванням травм, які виникли під час нашої гонки за олімпійською ліцензією.

І ми налаштовані пройти цю гонку до кінця і завоювати медаль Олімпійських ігор. Золоту медаль.

Terliuga Dubai 2

Morozov 30 1

Президент НОК України Сергій БУБКА вручає Денису МОРОЗОВУ приз кращому тренеру місяця. В його активі дві таких нагороди: в травні 2018-го і січні 2020-го. 

Lika win 2

Пресслужба відділення НОК України в Одеській області

Підписуйтесь на наш канал в

Cтрілецький клуб



Партнери:

noc ukraineoblsportodsport logo7chanelreportertennislogo odesaonlineфедерация регби одесской областиТелеканал Odesa Live